Завдяки заходам отця Альойзія вибрали громадяне виборцем Миколу Підпаленого. Отець Альойзій виповнив єму картку іменем руського ландидата тай вислав єго в місто на вибори. Та не так із виборця був радий отець Альойзій, як із того, що всьо стало ся так, як він наперед говорив.   Бо то так було (треба зачати з кінця):  
14.02.01 | |
(Присвята дру Лонґінови Озаркевичови).   Не до світа, але таки ще в ночи встав Панько. Вбув великі чоботи, надяг кожух, а лєґітимаційну карту й карту до голосованя запхав у пазуху аж геть на голе тїло. Вже дома боявся, щоби єму тих карт хто не видер.   Жінка дала єму пів хлїба ще й грінку сира — на доказ, що сегодня для Панька святочний день.  
18.01.01 | |
(Посвята Костеви Бірецкому).     З Івана зробив ся в містї Яном, а єго жінка Яновою. Замешкав далеко на передмістю в тїсній вуличци, в маленькій хатчинї. Тиснув ся там з родиною, як оселедцї в бочцї.   Рубав дрова і що затерликав те й проликав. А жінка носила воду, послугувала панам, прала білє тай била чоловіка.   „Ти будеш пити, а я буду бити“ — приговорювала.   Вона велика й сильна, як довбуш, а він маленький та скорченйй, як котеня. Вона єго била, а він плакав та просив ся, як мала дитина.  
10.08.00 | |
(Посвята Д-ру Василеви Гукевичеви).   Пані Дорожинска сидїла в сальонї на фотелю коло столика. Сперла ся ліктем на столик і заткала собі хустинкою ротик: хотїла приглушити хлипанє, аби не чути до сусїдних кімнат. Рясні сльози тїкали трьома дорогами з очей: одні спливали прямо по лици, другі протискали ся крізь ніс, а треті залїтали в горло, стримували дух і викликували хлипанє.   Півроку, як віддала ся за пана Дорожинского. Сегодня перший раз посварила ся с чоловіком не на жарт.  
10.08.00 | |
При келїшку горівки я й побалакати, вважаєте, любю, бо я старий та чей не піду з парубками за льондрами гонити, о нї і! А осесе то — але ! Випю, вважаєте, один, випю другий, побалакаю тай душа на місци. Бо й хто то, вважаєте, знає, чіє завтра?   От, Маскаль, чути, повстанє робить на заграницу, нїби то, як якийсь казав, і на нас, бо він, уважаєте, Маскаль та свої мухи, як той каже, показує. Тай буде, хло’, война.  
10.08.00 | |
(Посьвята Романови Роздольскому).   Проць і Проциха продали в містї, на торзї, дві курцї, копу яєць, пів корця жита тай купили порося й дві дошцї карник залатати.   З полудня, як мали вже йти до дому, каже Проць до жінки:   — В тебе є які гроші?   — Та які? — каже жінка. — Маю ще в платинї три нові: дїтям на колачики.   Проць драпнув ся ніхтями по немитій потилици тай лишив на нїй за кождим ніхтем рівчик, наче розплуги на ріли.  
10.08.00 | |
(Посвята п-нї Олесї Озаркевичевій)       Говоріть, що хочете — перечив ся Василь N. зі своїми товаришами — але я сам на собі допевнив ся, що від переляку не захистить чоловіка нїяка розвага. Я раз був так перепудив ся, що цїлий день лежав у горячцї. Не поміг менї нїчого нї скептицизм у справах істнованя духів, нї резиґнация на дочасне житє.  
10.08.00 | |
І.   Єго називали Банатом, властиве-ж імя єго було Гриць. Банатом прозивали єго тому, бо він служив при війску на Угорщинї в Банатї і нераз розповідав про той свій побут у Банатї.   Був жонатий у друге з Калиною, тепер Грициха, що мала в одній нозї „роматиз" і без палиць не могла ходити.   Мав навичку що недїлї впити ся.  
10.08.00 | |
X. запросив свого бюрового товариша, Мілька, перед обідом до себе на чарку лїкеру. П. Мілько, що завсїгди точно приходив на обід, випив, попрощав ся з товаришем і вийшов. Пійшов найкоротшою дорогою: через склепок із булками.   Лишень зачинив за собою склепові склянні двері, збентежив ся, як той заяць, що єго з усїх боків пси обскочать. Перед склепиком стояла бричка, а в нїй сидїв пан маршалок.   Мілько хотїв незамітно втечи, але пан маршалок завважав єго.   — Моє поважанє, пане Мільку! Як ся маєте ?!  
10.08.00 | |
Судия (до обжалованого). Булисте карані?   Обжалований (стоїть згорблений коло дверий). Був.   Суд. Ну!   Об. Діставєм від пана десять буків у стайни   Пан (темний вірменин, із вухами, як у лилика, намість зблїднути, пожовк): То неправда. Він бреше.   Суд. (до пана). Успокійте ся пане, я знаю, що він менї тут усе буде брехати. (до обжалованого) Не бреши. Бити не вольно.  
10.08.00 | |

Сторінки