Конгрес культури, що відбувся у Львові, був перший за назвою, але не перший за спробами визначити стратегії розвитку культури. Фестивальність поступилася місцем міждисциплінарному діалогу та рефлексивній самозаглибленості, у фокусі котрої – внутрішні проблеми й травми тридцятилітньої трансформації.