Вперше я бачила Василя Сімовича у 1913 році, бувши проїздом зaкордон у Ольги Кобилянської в Чернівцях після смерті моєї сестри, Лесі Українки, від якої я не раз чула про нього, як про дуже симпатичну людину і її доброго приятеля.

Спогад Ольги Косач-Кривинюк, призначений до друку ще торік, кидаючи жмут живого світла на таку близьку до Лесі Українки особу, як її батько — до речі, постать майже зовсім невідома нашій ширшій читацькій публіці — ні трохи не втратив зі своєї актуальности.