Гість.   Якось я був дуже щасливий. На серцї в мене було весело, легко та ясно, як тихого погожого лїтнього дня. Солодке почуте істнїння розливало ся по всьому тїлу, немов та живуща цїлюща вода. Щастє сьвітило ся в очах, бренїло в голосї, відбивало ся в кожному рухові.   Я сьміяв ся щиро, радісно; усе мене тїшило: і чудовий травневий день, і яра зелень садка, і далекий сьпів, що долїтав з поля, і бренькіт коси на близькій сїножатї.