Йшов важким кроком, під наганами енкаведистів.   Чорні постаті чітко вистукували закаблуками по вулицях безлюдного міста. Прямували у вузький проулок, де містились казамати НКВД, що жахливою плямою гіганта спирались на сусідних будівлях.   Тут ще не спали.   Чиясь темна голова визирала з-поза ясно освіченого вікна. Здавалося, неначе би тут виглядали дорогого гостя.   На коридор вибіг начальник тюрми з веселим вигуком: