Буття поезії за більшовицького режіму визначували в великій мірі дві основні, суперечні тенденції: конечність могучої, розгалуженої, всебічної, загальної пропаганди і конечність здавлювання живої думки, живого духа й живої творчості, яка ніяк не вміщувалась в тісному ярмі офіційного матеріялістично-нігілістичного, комуністичного світогляду.   Перша з цих тенденцій вела до формальної і матеріяльної підтримки поетів і поезії — друга до вихолощування її з творчого змісту, до підрізування крил правдивим Божим натхненникам, — а часом навіть до фізичного винищування поетів.