(Тюремний спогад)   За тюремними мурами панувало того дня дивне оживлення, яке для нас, в'язнів, мало свою особливу вимову. Причиною цього був грюкіт грузовиків, бронетанкових колон, артилерії, що лунав по Замарстинівській вулиці...   В уяві родилися шалені думи. Це ж була осінь 1940 р., а ми жили однією думкою, однією мрією — війною. Вона мусіла спалахнути, не сьогодні, то завтра, як не на весну, то восени, а коли не восени, то в найближчу весну.   Так вірили ми.