На вас, завзятцї-юнаки, що возлюбили Україну, кладу я кращі гадки, мою сподїванку єдину...   І їх нема...   Кого ми поховали?   Хто зважить той жаль?   Зберіть всї хмари з усього світа й не складете тої нерозважної туги, що оповила серце...   Жалю не має ваги.   Найпалкійші дїти України, найдорожчі жертви на залїзний вівтарь волї...   Історія знає багато жертв, але такої сторінки вона ще не розгортала перед людськими очима.  

(З кн. 3-ої од. "Основи").     Cе був не сон, живе страшне життє. В безмежному незнаному просторі Стелили ся, мов хвилї, тумани. В тім туманї чорнїло щось безкрає, Воно звивалось, наче гад, і знов, Знов розвивалось чорне і широке І все тяглось аж до країв небес. То люде йшли, жалобою укриті, Тьми тем людей. Жінки і чоловіки І дїточки і ветхі деньми старцї На милицях... і йшли вони і йшли I не було кінця їм... і нї слова,