Ніч. У повітрю їдкий дим угля, дурман соснових дерев і лінива туга Шуманівських мельодій. Питаю себе: їсти б тобі треба, чи заплакати? Голодна, чи самітна? — Го-го! — смієть ся в альпейських пропастях Rübezahl. — Го-го! стугонить вагон і паралєльно до лінії овиду, здаєть ся, що летить у гору, щоб у безкраї перетяти тамту пряму собою, по думцї фізичної гіпотези. До колїс ваґона прилїтають юрбою зимові поля — чорнозем шнурами вирізуєть ся зпід снїгу, мов старинна плахта, в якій Ізраиль молить ся Богу в сабат.