Звали його диваком.   І справді був він якийсь дивний. Згорблений, зажурений і завсіди самітний, з ніким не говорив, а лежав на таборовій соломі з очима вгору, задивлений у старі, чорні закурені ткацькі машини. Лежав і мріяв. Ніхто не знав, хто він і звідки походить.   Лежав отак цілими годинами, нерухомо, й нічого його не могло підняти з соломи; ні недуга товариша поруч, ні плач маленької дитини, ні холод — лише пісня. Тоді підводився, сідав, брав голову в руки і слухав,   "Кличуть кру, кру, кpy, В чужині умру,