Повінь мряки залила подільські рівнини та заслонила собою села, гаї й ворогів. Село лежало в її обіймах тихе й сонне, тільки світло з хат продирало ся з трудом крізь пітьму та кидало ясні пасмуги на дорогу й подвіря. На становищах тихо. Здавало ся, що там на передї все поснуло, закутане в мряку. Нї одного стрілу не чути, нї одної ракети не видно. Спокійно та мирно, мовби не було війни, мовби не було ворога. Але війна була й ворог був. Він не заснув, а тільки притаїв ся та снував злі наміри серед темряви ночі й мряки. Вагав ся ще, роздумував, аж укінцї рішив ся.