В тюремних думах юности літа Пригадую, немов учора були, В важкім, невольних днів і скук намулі Ясніють все, мов казка золота.   А в казці цій крізь соняшні поля Мандрую знов, з тобою, мамо, йдучи, Під стріхи сіл, в зелений гай і кручі І рвусь у блакить молодим орлям.   Отак ростила ти своє дитя. І взнав я, мамо, тайну наших мандрів: Щоб кров дзвонила зовом рідних надрів, Щоб змалку значив він мій шлях життя .   "Бриґідки", весна 1939 р.