Голос розваги.

"Dziennik Kijowski" з 18. с. м. пише на передовому місци слідуюче:

"На передодні мирного конґресу український народ заманіфестував сильно і виразно свою волю до самостійного державного істнування. Директоріят, покликаний до життя українським національним союзом, що лучить в собі усі свідомі національно ґрупи українського народу, опанував збройною рукою цілу Україну, займив її столицю і повалив тут чужу владу, котра вела політику специфічно російську, під фірмою гетьмана.

Тепер столиця України находить ся в руках військових влад і дожидає прибуття Директоріяту — себто тимчасового правительства, котре має виконувати власть на Україні аж до часу скликання конституанти, що має дати вислів волі вільного народу.

Хиба ніхто не може краще знати ціни свободи, як ми Поляки, ми, що її втратили перед віком, що зривали ся до неї кількакратно без успіху, що пересилали тугу до волі з покоління на поколіннє, оживлюючи її традицією повстанчих боїв за свободу. І ніхто рівно щиро, як ми, не може бажати здобуття справжньої свободи сусідньому і братньому українському народови, з котрим ми на протязі віків мали безупинні взаємини, що правда ріжні — будь ворожі, будь приязні..

І сьогодня, коли український народ повстанчим рухом запротестував збройно проти накинутої йому влади, пересилаємо йому щирі бажання, щоби свобода, за котру він бореть ся, була свободою справжньою, свободою опертою на праві, котра ґарантувалаб безпеку життя й майна усім горожанам краю — вольною Україною в крузі вольних народів. Бо безладдє й хаос можуть поважно загрожувати ново здобутій і незакріпленій політичній волі.

Україна й Польща, як держави пограничні, не виминуть сусідських спорів о межу, одначе маємо надію, що в імя добра обох народів сі спори не будуть рішатись насильно, а будуть полагоджені згідно, в імя нового принціпу, що зродив ся з крівавої війни — право перед силою.

До переговорів в сій справі будуть управнені оба установчі сойми і вони справедливо і як слід розвяжуть її, без проливу крови, котрою світ переситив ся".

Так пише орґан Поляків, що живуть на Україні і що навчили ся дивитись на сучасні події в Европі очима розваги, справедливости та розуміння права. І колиби дивили ся такими очима усі Поляки, то ми справді булиб заощадили собі і їм чимало крови, якої пролито було вже цілі ріки і булиб зужили чимало витраченої енерґії за останні місяці на будову власних держав, на піднесеннє до краю зруйнованого економічного життя на обопільну користь і назакріплюваннє приязних і союзних взаємин, які одному й другому народови в будучині конечно потрібні... Як би...

На жаль в політиці рідко коли грає роль здорова думка, а зате шовінізм, партийне засліпленнє, клясова ненависть майже усе женуть соціяльні або національні ґрупи до божевільного герцю, бо в нашій людській вдачі лежить сильніщий нахил до руйновання ніж до будування.

Бо "cui bono" ллєть ся вже другий місяць кров українська і польська на українській землі після сього, коли ми усі вже перепалили ся тугою за миром і нормальним життєм? Яка ціль руйнувати вже до тла останки нашої країни, яку руйнувала чужа сила цілі роки? За яку кару виставляти виснажених голодом і нуждою жителів Львова, Перемишля і других міст та сіл на крайню вже нужду, бідування і одчай? Невже сього бажає населеннє? невже загал просив о це тих, що побрязкуючи мечем, кинули рукавицю тубольчому українському народови, до якого польське напливове населеннє, а ще менче населеннє польської частини Галичини не має найменчої злоби, ані претенсій?

І що хочуть авантюристи своїм наїздом осягнути? Або вони мають за собою слушність, а в такім разі їхнє право буде їм признане на мировім конґресі; або її не мають, а тоді наїзд, хочби й навіть увінчав ся успіхом, є безцільним, бо кінець кінців правда мусить побідити і розважні діпльомати держав не будуть потурити громаді шовіністів і авантюристів. Навіщо-ж цеї крівавої авантюри? Хиба на те, щоби темні духи безкарно могли грабити добро мирного невинного населення, а малолітні фізично або умово одиниці могли дати опуст своїм романтичним забаганкам. Перші, як суспільне шумовиннє повинні найти належню відправу зі сторони розважного свого загалу; а другим слід би дати "батьківське напімненнє". Чи скоро польський загал отрясеть ся з гіпнози і покладе край злочинній авантюрі невідповідальних своїх чинників, свідомий сього, що ся авантюра на добро польському народови не вийде? Чи думає він, що українська терпеливість не має границь? Так годило ся б пригадати їй кріваву гайдамаччину. А воскресити в нашому люді духа Ґонти й Залізняка під сю пору не важко. Остання пора схаменутись. Бо український народ однаково похопний до сього, щоби "биться і мирить ся". А вже-ж краще вибирати це друге. Поки не за пізно. Бо зліквідували ми гетьманщину, зліквідуємо й барщину. Та "горе побідженим!".

Український голос