Малий фейлєтон
Я маю такий язик, що таки не можу... Як щось знаю — то таки скажу. Як не відразу — то за тиждень, за місяць, за рік, а таки скажу. І знаю, що пізніше потерплю через те... Що робити? Такий уже вдався і нема ради.
От, був я раз на з'їзді. І то не на такому звичайному. Був це з'їзд самих голів: Подумайте, повна повніська заля саміських голів. А з тих голів — то кожна має під собою менші голови, а ті — ще менші, а та найменша навіть — то ще у своїй хаті є головою. (Що чоловік є головою дому — це давній, перестарілий пересуд!). Ви відгадали вже мабуть, що це був жіночий з'їзд?
Це був дуже гарний з'їзд — з'їхалися всі, що були, не було лише тих, що їх бракувало. Не зважаючи на те, було заступлене все зорганізоване жіноцтво. — За столом засіла сама найважніша голова, за столиками — дві секретарки. Безупину лиш пишуть і пишуть. Не встигне так якась голова пчихнути, а вони вже й записали — скажімо — голова Пациків пчихнула. Та ще і пресі диктують: пані Катарська пчихнула! Так — там і представники преси були: представники двох щоденників і двох тижневиків (одного аж п'ятиголового).
Тай бідні вони були, ті редактори! Що котрій голові допік мужеський рід, що котра з чоловіком посварилася — то все це на них скропилося. І то не просто, а так гейби ненароком, і все: "Ми без чоловіків обходимося", "ми без чоловіків даємо собі раду", "ми й мужчинам показали б, як працювати"... Не знаю, як там мої співтовариші почувалися, але я сидів, як на шпильках, як на грані.
— Ну — думаю — слава Богу, що я ще не оженився. Св. Атонію, св. Онуфрію, святі угодники Божі, дякую вам, що зберегли мене від того нещастя! І деж тут ті жіночі чари, деж те ніжне, поетами оспіване, серце?!..
Був би я геть зовсім зневірився, був би раз на все перестав вірити в ту приманливу жіночу жіночість, як би не кінець... А кінець був уже зовсім-зовсім — жіночий. Ви ж знаєте — були самі голови, а відомо, це ж і каже стара пословиця: "Що голова — то розум!" Щось там голова голові сказала, щось там скритикувала, і нагло... зникли десь усі ті наджінки, а залишилися наші кохані, ніжні жіночки. Потекли, полилися слізоньки... Але нічого, все скінчилося добре, навіть, можна б сказати, по семейному. Більша голова поцілувала меншу голову і руку. Сказала: "Ці-цілую ручки! Прошу вибачити!" Тамта, здається, поцілувала її в головку...
Ex, ex, мужчини! Багато вам ще треба в жінок учитися. Ви, як посваритеся, то роками вовком один на одного дивитеся...
Журналісти самі закінчили з'їзд (зн. на другий день у пресі) і був би ніхто й не знав, як воно було, як би не той мій язик і кортячка, щоб розповісти...
М. Точило.
