Львів, 9 вересня.
У розгарі праці, у найкращих роках життя, серед обов'язків педагога і керманича одної з кращих наших гімназій в Сокалі — відійшов від нас невтомний працівник, щирий друг, незабутній виховник молодого покоління, — директор гімназії з українською мовою навчання в Сокалі — проф. Омелян Ковальський. Відійшов несподівано, смерть забрала його рідні та друзям нежданно, підступно, а тому й ще більше боляче. Щойно вчора був він з нами, веселий, бадьорий, дужий, а сьогодні сиплять вже над ним свіжу могилу. Нехай і оця грудка землі — спомину стане йому нашим останнім привітом, а іншим — зразком життя громадянина-виховника.
Вродився Покійний у сім’ї поштового урядовця в Тернополі в 1898 р., де покінчив народну школу під проводом пок. дир. Сеника, а в1908 р. вписав там же до гімназії ім. Франц-Йосифа І. з українською мовою навчання. Тодішні роки цієї української Тернопільської гімназії належали до найкращих у взаємному змаганні нашої молоді підготовитися до рішальних дій, що скоро наближалися і вкінці прийшли у 1914 році. Тож і Покійний, маючи у проводі таких директорів гімназії, як пок. Ом. Савицький та Р. Цеглинський, і таких професорів, як пок. о. д-р Микола Конрад, Іван Галущинський, Ст. Балей, М. Сидоряк, Д-р Я. Ярема, Іл. Брикович та других, по змозі своїх сил старався придбати знання, щоб послужити ним колись своїй Батьківщині Покійний визначався у класі своєю прикладною пильністю, систематичною наукою, а зокрема небуденною товариськістю та добротою серця, за що дуже усі любили завжди усміхненого і веселого, ясноволосого та голубоокого а в поважних справах поважного Міська. В нього засягали ради у важних справах, з ним раділи щастям молодого життя, коли приходили години розваги і забави. Його нахил до філятелістики був відомий у цілій гімназії.
Та пройшов 1914 рік — і світова заверюха розігнала на усі сторони молодь, що ще мала право на радість і життя. Покійний не вспів у час вирватися зі зайнятого незабаром московськими військами Тернополя. Там заробляє на хліб, a попри це бере активну участь у прифронтовому українському театрі в Тернополі, що силами тернопільських гімназистів станув на поважній мистецькій висоті і видав таких артистів, як М. Крушельницький та інші. Тоді ж — у 1917 р. — організуються під московською окупацією гімназійні українські курси під орудою пок. дир. Рипнійського, на яких Покійний докінчує гімназію, складаючи іспит зрілости з відзначенням.
Скоро відтискують австрійські війська Тернопіль і Покійного кличуть до австрійського війська, в якому кінчить старшинську школу в Єгердорфі та іде на важкий, італійський фронт, де переживає страхіття італійських офензив. В листопаді 1918 р. пробивається до Галичини, де як підхорунжий У. Г. А. стає зі зброєю в руках до служби Батьківщині. При відвороті У. Г. А. в її останніх боях попадає в полон та перебував довший час у жахливому польському таборі полонених у Стшалкові б. Позена. По виході з неволі не закладає рук, а кидається у вир такого важкого тоді громадського життя в Тернополі, працює в громадських установах, організує молодь, кріпить її на дусі, не минає ніякої небезпеки, думає — ось-ось блисне зірка волі. Та часи приходять чимраз важчі. Треба заробляти на хліб, тому вступає до адвокатської канцелярії зразу в Тернополі, а згодом у Копичинцях та перебуває там аж до дозволу студ. організації студіюватити в Кракові. Там стає зразковим членом української студентської громади і впродовж 4-ох років кінчить природничий факультет, набуваючи фахове знання природи, до якого горнувся вже як гімназійний учень.
Незавидна доля українців-педаґогів заганяє його на учителя семинаря в Пултуську, де перебуває аж до 1939 р. Коли тільки найшлася можливість працювати на рідній землі, приїздить у 1940 р. до Холму, де стає зразу інспектором українських народних шкіл, а згодом і на дальші округи (з осідком в Люблині), де з молодечим запалом і досвідом небуденного педаґоґа організує від основ українське життя.
Звільнення Галичини ставить перед Покійним нові завдання: Його покликають на директора державної ґімназії з українською мовою навчання в Сокалі, яку організує восені 1941 р. Треба було знову організувати все від початку. Як вийшла Його праця у Сокалі — про це не треба багато писати. Працьовитий, меткий, солідний до дрібниць, розумний керманич, товариський співробітник і докладний виконавець — оте прикмети Покійного, що у висліді принесли впродовж одного року сокальській гімназії ім'я зразкової. Ця праця принесла Покійному повагу у чужих і у влади, пошану серед батьків учнів і українського громадянства та любов серед молоді, яку рідко стрічається і яку порівняти можна хіба до любови нашої молоді у відношенні до таких педаґоґів, як колись до пок. Григорія Цеглинського у Перемишлі, чи пок. Михайла Галущинського в Рогатині. І це все за один рік праці — а скільки добра було б із Його рук вийшло для нашої молоді і нації, якби Провидіння судило інакше? Його друзі праці зі сокальської ґімназії напевне докладніше опишуть Його зразкову працю в цій школі.
Не забував Покійний і на перо: підготовив низку підручників, а Його визначник рослин Галичини, над яким працював довший час, був його найбільше улюбленою працею.
Помер 9 вересня 1942 р. внаслідок нещасливого випадку, бажаючи помогти всюди, бажаючи приложити руку навіть до найменшої дрібниці, хоч міг ще довгі-довгі роки працювати саме тепер, коли Йому відкривалося велике поле педаґоґічної праці для рідної молоді. Осиротив дружину Софію з Гірняків та доню Толю, ученицю 7-ої гімн. кляси.
Відійшов від нас Покійний, залишаючи глибокий жаль у друзів і знайомих, та свідомість, що не скоро можна буде заступити Його, як виховника і громадянина. Нехай добра пам'ять Його у молоді і всього громадянства буде китицею квітів на Його передвчасну могилу і потіхою його Рідних у їх безмежньому болю по дорогій втраті.
