Репортаж із міста
Пошукуючи мрій і.. шовкових панчішок
Весна за календарними даними — це пора року, що починає своє благородне існування 21 березня. Та, як усе молоде й живе, годі вхопити її в тверді рямці календарних приписів. Буває, що приходить вона дуже і дуже вчасно, щоб поглумитись над змиршавілою старухою-зимою та, що найважніше, розігріти трохи наші кости та замерзлі мозки. Тоді-то не лиш у мріях поетів, але на яві — на наших очах — непосидючий вітер причепурюється та в поривних вистрибах вирушує на весінні зальоти. Та полишім ці весінні зальоти таки поетам. Для нас вітер — це непереможний воїн, що — мов Дон Кіхот — воює з хмарами, які бандажем обліплюють небо. Та в противенстві до Дон Кіхота, вітер воює успішно. Скоро вдається йому розбити масив ворожого з'єднання на менші групи та вкінці зліквідувати й їх — і на ясному блакиті неба з'являється сонце. Про сонце написали вже люди цілі томи! Бо й так повинно бути; без сонця не могли б вони не лише писати, але й жити. І справді перший промінь сонця викликує вже велике оживлення. Передусім молодь. На плянтах і по городах зачинають хлопці розгривку мистецтв копаного мяча. Росте торгівля. Оживають надії. Та не лиш Надії, але і Марійки та Соні заповнюють рухливі вулиці міста, заглядаючи зальотним оком то вправо то вліво, чи на крамничних виставах нема ще нових модних шовкових панчішок.
Підслухана розмова
Та чи лише молодь? А емерити, а спенсіоновані радники, вчителі та сторожі? То ж, "пане теє, вже можна вийти на вулицю! Вже не "запирає дух, що й слова вимовити не можна"... і починають кидати слова наввипередки з важким віддихом від астми.
— Ну тепер уже німці підуть фю, фю! Якщо зиму перебули, то тепер уже сміються в кулак.
— Кажуть, пане теє, що готується велика офензива. Тепер буде головний удар, від якого большевикам не встоятись. Підуть, пане теє, з двох сторін на Москву, з Півночі та Заходу та рознесуть її. А не буде Москви, не буде большевизму.
— Правда. Та беріть під увагу, що армія йде на Кавказ. Читалисьте певно, що вже пробували німці перейти крізь замерзле Азовське море.
— Це своєю дорогою. Тамтуди вже дорога на Індії. Німці напевно стрінуться з японцями в Індії. Я вам, пане теє, кажу...
Висловлюючи такі далекосягні стратеґічні плани та чалапаючи обширними снігівцями по розмерзлому, зчорнілому снігу, два емерити любуються, як і всі інші мешканці, сонцем. Воно, це благодатне сонце, зуміло продертись крізь товщину капуз і беретів, що бережуть лискучу лисину їхніх емеритських лобів і влити в їх зіскаралущені мозки трохи мрійливого полету. Справді великий чародій це сонце. Не дасть нікому засидітись, занидіти.
Земля кличе
На торговій площі навіть спокійно. Кілька селянських саней творить справжній контраст із облитими сонцем будівлями. Не дуже й то приманюють міщухів гладкі поліна дров, що рівними рядами лежать на санях.
— Дайте за п'ятдесятку, то візьму. Це вже весна, можна обійтись і без дров. Думаєте, що будете нас ще так обдирати, як у зимі? — вговорює дядька говірлива купчиха.
— Не хцете, не беріть! Чи я вас прошу? Гадаєте, що нам так легко за дрова, щоб їх півдармо відпускати? Повезу назад, то сам спалю, йде весна, робота в полі; привезти не буде часу.
А сам стоїть собі, гордо підкинувши кучму на потилицю та спокійно скручуючи цигарку.
— Проситись не будемо! — додає. — Вже й у газетах пишуть, що ліквідують колгоспи, а тоді робота та робота. Не буде часу займатись продажею дров.
Спід стріпіхатих бров сміється двоє ясних очей, мов два віконця спід селянської стріхи, а в них привидом стоїть широкий лан у сонці. Весна оживає мріями в селянській душі.
