Жовківске політичне товариство "Руска Рада" скликало на день 22 с. м. селян і интеліґенцію свого повіта на віче. Селян явило ся звиж 300, священиків більше як двацять і кільканацять осіб з світскої интеліґенції. З замісцевих гостій почтив збори своєю участію посол Романчук. Наради зачали ся о год. 10¼; розпочав их голова "Рускої Ради" д-р Король. [Промови поодиноких бесїдників подаємо в скороченю, вибираючи з них що найважнїйше.]
Рускій нарід — говорив д-р Король — переживає нинї нову паньску неволю. Ми нинї майже наймитами. Нам кажух лиш робити і придивляти ся тим користям, які другим подає конституція, бо для нас она на папери. Доказом того остатні вибори, що нагадали нам часи середновічної неволї. Не ми вибрали, а нам накинено на наших послів-заступників людей, що не знають нас нї наших потреб, що, чужі нам, не в силї підняти ся до зрозуміня наших народних идеалів. Всї ми тямимо часи даремної борби, коли з нас насмівали ся. Удар діткнув нас болїстно, та ще болїстнїйше діткнуло нас се, що між нами знайшли ся паньскі наймити. Нинї перед нами нові вибори. Наша завдача — вибрати людей, що працювали-б не для своїх власних цїлей, а для народу, і заступали-б єго. Що й ті вибори випадуть зле, знаємо, бо стара система не змінила ся. Нас і дальше держать під курателею. Та нам треба вирвати ся з під курателї, самим собі радити... Перед нами страшна змара еміґрації, що видирає нам тисячі жертв безповоротно. І се теж одна причина нинїшних зборів. Порадити ся спільно, загріти ся взаїмно і сказати собі остаточно, що нїхто нам не поможе, лиш ми самі, — от по що ми зійшли ся. Зійшли ся ви тут численно. Се значить, що ви ще не відцурали ся своїх проводирів. Дай Боже, щоби показало ся, що ви справдї поняли свою завдачу і сповнили єї. — Потім д-р Король повитав серед грімких оплесків і окликів "славно!" посла Романчука і подякував єму за притомність. Відкриваючи наради, він предложив на предсїдателя зборів о. декана Саноцкого, на заступника предсїдателя о. Колпачкевича, а на секретарів пп. Куна і Михальчука. — О декан Саноцкій хотїв зречи ся вибору, та коли о. Колпачкевич заявив, що і єму в такім випадку прийшлось би подякувати за вибір, о. Саноцкій згодив ся проводити зборам. Подякувавши за довірє і представивши зібраним правительственного комісаря п. Лідля, предсїдатель удїлив голосу послу Романчукови, а той виголосив довшу промову на тему нашого політичного положеня. Вибираємо з неї знов що важнїйше.
Коли хто хоче приглянути ся житю руского народу, — казав наш посол, — і зайде до хлопских хат по громадах, розгляне ся по повітах і по цїлі краю, він всюди побачить одну нужду — нужду економічну, культурну і просвітну, гнет і упослїдженє в політичнім житю. Під кождим взглядом положенє наше тяжке. А прецїнь ми нарід численний, численнїйшій і спосібнїйшій до культурного житя як якій-небудь другій нарід. Коли Поляків буде всего до 14 міліонів, нас є по-над 20. А Поляки сильнїйші від нас під кождим взглядом. Чехів є лише 6 міліонів, а й они геть сильнїйші як ми. Про нас мовчать або говорять не дуже славно. Доля нам мачохою. Вже она поставила нас при шляху, яким від віків тягли всї бурі і напасти. Про се знає исторія. Ми як дерево при дорозї — хто хоче зірве з него овоч або й гилю вломить. Так було давно, а в остатнім часї нам не лїпше. Від трицять лїт нам ще тяжше жити. Трицять лїт вже минає, як система против нас змінила ся. Ми, що колись трон спасали, тепер віддані колишним ворохобникам. Поляки — се як той євангельскій блудний син, що навернувшись до батька знайшов у него перше місце і усунув на друге все вірного тому батькови брата. Они перед 30 роками погодили ся з интересами держави. Ми не мали б нїчого против ласк, які на них з єї рук посипались, коли б ті ласки не були з нашою кривдою. Русинів, вірного сина, віддано і підчинено блудному синови. Нинї вже й справедливійші Поляки признають наші кривди. Придивім ся близше исторії останних 30 лїт. Трицять лїт минає як Поляки — не говорю тут про польских селян і робітників, таких злидарів як наші, — стали верховодячими господарями в Галичинї. Що-ж з их господарки стало ся? Матеріяльна нужда в краю збільшила ся, нарід задовжив ся, господарка не поправила ся, рільництво не поступило наперед, годівля худоби так само. А народу прибільшило ся. Коли годї вижити з господарки, повинні живити людей ремесла і промисл. Але й те придушено секатурами. Появилась лиш нова руйнуюча сила — спекулянти, що нї орють нї сїють, а в своїх кишенях богато людского гроша топлять. Вибухла еміґрація з-разу на всхід за кордон, тепер до Бразилії. Люде мимо привязаня до своєї землї йдуть [Голоси: Нужда их жене!] на не певне. — А просвіта? Встид нам перед другими. Анальфабетів більше в нас як 70%, тому й нужда росте. Шкіл небогато, а і тої науки, яка є, за мало. Треба нам читалень, де би шкільну науку можна дальше доповняти і розвивати. Однак і тут скрізь перепони, а і нарід сам не так горне ся до читалень, як би повинен. Наші противники — се одна причина нашої нужди; друга — ми самі. І в тім ще наша потїха. Противники не змінять ся, але ми можемо змінитись на лїпше. Та й є нас так богато, що знищити нас нїхто не зможе крім нас самих. Однак ми зможемо піднести ся. — В політичнім житю кождий нарід повинен бути господарем в своїй хатї. Русини не лиш не можуть вести самі своєї господарки, але і вплив их на ту господарку є дуже малий. Нас або не слухають або ми не маємо сили піднести свій голос так, щоб єго учули. Ми повинні мати більше як 40 послів до ради державної, а можемо нинї мати лиш 15, а й тих не дають нам вибрати. [Голоси: Коби не баґнети!] Так само з виборами послів до сойму. А ради повітові! Чимало є місць, де Русини в більшости, а де-ж в радах повітових наша більшість? В містах, хоч і не богато є міст з чисто-руским населенєм, нїгде нема управи в руских руках. Навіть по селах, де з конечности все буває руске, ставлять нашій господарцї перепони. При всяких нагодах впливи староств і рад повітових роблять і по селах Русинам пакости. [Голоси: Правда!] Наші права потоптані. Право зборів спинюють [Голоси: Щоби хлоп до розуму не дійшов!], а як топчуть ся наші права при виборах, про се й тут знають де що розказати бо недавно і відси висилано депутацію до Відня. [Голоси: і тїї не пускали!] Так то чужа господарка скрізь звернена против нас. — і в національних правах ми стоїмо далеко по-за другими народами. Як мало ми шкіл маємо! А коли є що, то більше на папери — або чисто польске, або польско-руске. По школах польска мова обовязкова, хоч де є самі Русини. Се навіть противне законови. Коли-б ми так обстали за своїм правом у всїх инстанціях, то хто знає, чи не скасували би по наших школах науку польскої мови. [Голоси: А Барвіньскій!] Ми повинні використовувати наші права, де лиш можна, хоч-би й при сїй нагодї. Доперва, коли все зробимо в оборонї наших прав, зможемо сказати, що і не ми винні. Так нам поступати треба на-зверх.
У внутрішнім житю і поступованю нам не треба нїчим зражуватись, не тратити духа. Доки ми поступаємо відважно, нема страху, — може бути всїляко, але побіда наша. Нам треба характерів, що нїчим не дались би нагнути. Я згадав дві річи, що додають нам надїї. Третя — то наша борба против системи гнету, в якій не ми одні стоїмо. Вже при остатних виборах Мазури осягли успіхи своєї борби. В радї-ж державній є много заступників угнетених народів. З нами треба нам получити ся. Коли в часї коаліції всї славяньскі посли, крім польских, хотїли получитись разом, більшість руских послів, на жаль, спротивилась тому, щоб не йти в парі з такими опозиціоністами як Чехи. [Голос: Волїли з жидами!] А нинї правительство з зелїзною рукою само пійшло до тих страшних Чехів. Отже видно, не є то страшне йти з тими, що різко боронять свого права. Коли-б не наша осторожність, ми нинї були би приятелями Чехів, давнїйшими, як Поляки, отже й любійші им. Говорено нераз, що нам не слїд ити в парі з Чехами, бо наші интереси відмінні. А хиба интереси Поляків так дуже згідні з ческими? Чехи воюють з Нїмцями — Полякам в Австрії се на нїщо здалось. Чехи хотять ческої корони — і Поляки в 1868 р. пробували щось подібного жадати, але они врозумили ся. Они побачили, що коли би в Галичинї стали панами, то були-би слабші в державі. Вхопившись другої дороги, они нинї і так і в Галичинї панують і державою кермують. Отже хоч-би й интерес наших союзників був відмінний, нам союзників треба в борбі против системи удержаня сильнїйших. Побіда прийде скорше чи пізнїйше, але для тих, що о неї боролись. Отже не опускаймо рук, щоб нас потім не спитали: "А де ви були підчас борби?" Такою борбою є нові вибори, важнїйші як коли, бо система ворожа кріпшає. Коли-б ті вибори нам хоч в части вдали ся, коли б ми показали силу, на нас звернули би увагу, нас поважали-б може більше, як доси. Тому обовязком і интересом кождого Русина є старати ся, щоби ті вибори випали так, як того наше добро вимагає. Держім ся ж солідарно! [Клики: Славно!]
Потім поставив посол Романчук резолюцію: "Повітове віче в Жовкві взиває всїх Русинів в повітї жовківскім і в цїлім краю, щоби при надходячих виборах до ради державної поступали солідарно і всїх сил докладали за для вибору таких послів, котрі би кріпко стояли в оборонї прав і интересів руского народу, а против пануючої рускому народови неприязної системи."
Ha тему порушених послом Романчуком надужить, які дїють ся при виборах, заговорив по нїм господар Бойко з Кошелева, жалуючись на "легкодухів і продайдухів" а головно на деяких війтів і писарів громадских. Він зачепив теж зміну в складї місцевих рад шкільних, що обмежила вплив громад на учителїв, між котрими попадають ся радше паньскі аґітатори нїж учителї.
О. Решетило хотїв интерпелювати посла Романчука, та перебив правительственний комісар, вказуючи на те, що внесеня і интерпеляції покладені в проґрамі віча на кінци. О. Решетило протестував з огляду на те, що збори можуть бути в половинї нарад розвязані і що тогдї не буде способу ставити внесень і интерпеляцій. Доперва коли предсїдатель пояснив, що "спір з комісарем був би тут не намолотний", о. Решетило згодив ся з ним і уступив голос д-рови Королеви.
Д-р Король — з припорученя жовківскої "Рускої Ради" — виголосов реферат про нову реформу виборчу, щоби повчити селян, як им при виборах поступати. Не ходить нам о те — кінчив він — хто буде вибраний послом, аби лише той посол був хлопскій або робітничій. Щоб се осягнути, треба зорґанізувати ся, а передовсїм вибрати комітет, що заняв ся б вибором послів по нашій воли. — В тім дусї й була поставлена єго резолюція.
З черги наступив знаменито оброблений і численними прикладами та статистичними даними заосмотрений реферат господаря Данила Мекелити з Бутин про реформу податкову. Бесїдник говорив майже на память і гладко. Виказавши всю несправедливість в розкладї державних податків на поодинокі кляси обивателїв і вказавши наглядно, що держава подає найменше пільг і користій як-раз тим, що поносять найбільше тягарів, він в резолюції заявив ся рішучо за зміною дотеперішного оподаткованя — за одним лиш податком особисто-доходовим, при чім 300 зр. річного доходу, як minimum екзистенції руского хлопа, були-б зовсїм вільні від податку. [Оклики: Славно!]
По 10-ти хвилевій перерві д-р Олійник з Мостів відчитав реферат про хлопску посїлість в Галичинї і єї будучність. Він розповів докладно исторію панщини і єї знесеня, а відтак і наслїдки знесеня панщини, завдяки яким галицкі хлопи стали "вільними дїдами". Зарядити нуждї безземельних селян могла-б держава по приміру других держав, н. пр. италійскої, де Кріспі надїлив землею мужиків сицилійских, або прускої, де держава постарала ся о краєві маґазини, щоб збирати до них закуплювані на пни збіжа і продавати их по дешевих цїнах селянам. Увзглядняючи, що земля усуває ся нинї зовсїм селянам з під ніг — була резолюція д-ра Олїйника, — держава має взяти на себе викуп паньскої землї, щоби видерти єї з жидівских рук а роздїлити на чинші мужикам. — До тої резолюції о. Решетило додав від себе, щоби держава, поправляючи добробит мужика, зачала від себе. Є в нас — казав він — коронні землї, в яких веде ся господарка так нещасливо, що з них коронї замість приходу виходить лише страта. Тому держава могла би роздати селянам ті землї ще заки приступить до викупу паньских ґрунтів.
По принятю всїх поставлених резолюцій наступили внесеня.
О. Кипріян з Немирова, навязуючи до слів посла Романчука, після яких одна причина нашого лихого положеня лежить в нас самих, жадав, щоб пошанівок для рускої мови піддержували передовсїм самі Русини; щоб они засипуючи уряди рускими письмами приневолили урядників вивчитись нашої мови; щоб интеліґенція давала примір селянам не лиш тут, але і в солідарности, характерности та цивільній відвазї. Селянам, що не годні вижити з господарки, вказав приклад промислових жидів, візвав их до закладаня крамниць і підпираня их. Польске асекураційне товариство — казав бесїдник — рік-річно жертвує значні суми на народні цїли, бо має відки. Нехай же й Русини підпирають свою институцію "Днїстер", що, розвинувшись, стане им теж в пригодї. Бесїдник закінчив покликом, щоби "Руска Рада" видала відозву до всїх Русинів жовківского повіта, аби они при виборах виступали характерно та сміло і старали ся по громадах основувати читальнї і крамницї.
О. Колпачкевич, застановляючись над причинами зла в наших відносинах, виступив против польщини і против вибираня писарями жидів. — На той лад говорив і господар Лука Максимів жалуючись ще й на екзекуції і на те, що податки тепер перестали відбирати в громадах, а кажуть носити до урядів податкових. На се порадив о. Решетило, щоби домагати ся від урядів податкових чеків, які би можна з грішми пересилати почтою, або — після ради д-ра Олїйника — через начальника громади.
П. Данило Мекелита, пригадуючи зібраним отверте письмо до посла Вахнянина, де єго взивали, щоб явив ся на жовківскім вічи, сказав, що посол Вахнянин "видко волїв здавати справозданє посольске в якімсь маґістратскім закутку перед 18 куликівскими шевцями, як перед народом на вічи. Се єму каже політика. А єго політика яка? Щоби Богови поставити згарок а чортови свічку! На хлопску нужду плаче, а карк гне по бефелю!" Бесїдник внїс, щоби послови Вахнянинови телєґрафічно вислати вирази обуреня і вотум недовіря. — Принято серед грімких оплесків.
При оплесках зачав говорити по польски тарнобжескій Мазур Робак, що в часї еміґрації поселив ся в Скваряві новій. Бував він по польских вічах. Одна пісня там і тут. І там і тут одна біда з законом дороговим, одна біда з оплатою за дорученя. Чи не обмежили-б єї бодай на кошти почти? А суди мирові по громадах? — час би і ті вже завести. Час би щось порадити і на пертрактації спадкові, щоби страва не коштувала більше як приправа. Може би бодай маєток, що виносить 400–500 зр., не був обтяжений стемплями. Кажуть: панщина скінчилась. Де там! Вона є на наших кишенях. Звяжмо-ж ся, братя, в одну мітлу — виметїм біду за поріг! [Оклики: Славно!J
Д-р Олїйник, дякуючи бесїдникови за промову, розповів селянам кілька прикладїв мазурскої витревалости в політичній борбі і згадав останні переслїдованя кс. Стояловского, серед яких одні мазурскі хлопи єго не опустили.
Останний бесїдник Иван Величко промовляв против закона о кованю коней з 1872. р., жадаючи, щоби віче постаралось усунути єго з огляду на непрактичність.
О. Саноцкій на закінченє виразив свою радість по поводу численности участників віча. Одно лиш єго вражає, именно те, що бачить все тих самих участників, а не бачить жіноцтва. А прецїнь і оно повинно тут явитись, щоби будучи підпорою своїх мужів в семейнім житю, підпирало их також в борбі о народні права. Подякувавши зібраним за участь в нарадах, піднїс многолїтє послови Романчукови, а закінчив многолїтєм для цїсаря і закрив збори о годинї 4-ій по полудни, щоби дати місце зборам товариства "Руска Рада".
Дѣло
23.09.1896