Іван ОДОВІЧУК

Малий фейлетон.

 

 

 

Чи чуєш, як той ліс шумить,

Як стогнуть вздовж Ценівки** гори,

Як жалібно пугач квелить,

Як тужать на Лисоні бори ?

 

Чи бачиш ти безлі́ч гробів,

Що всю Лисоню ними вкрито?

Там тисячі січовиків

У день один в землю зарито!

 

В руках ранéних держать кріс

Й чатують в дрімоті могильній,

Коли то грім ударить в ліс

І з гуком розступляться шпилі...

 

Тоді заступить тьма луну,

Струснесь гора, ліси й долина,

Отáман будиться зі сну,

А з ним встає його дружина.

 

«Позір! До стрілу кріс готов!

Вперед, хто гнити тут не хоче!»

Й заграє всім у жилах кров,

Вогнями запалають очі.

 

Конем герцює отаман,

Блиснув угору булавою

Й заграли сурми, барабан,

Дружина станула до бою.

 

«Поглянь на Бережани знов,» –

Отáман промовляє стежі –

«Чи синьо-жовта хоругов

Уже піднесена на вежі?»

 

«Як нарід розпічне там бій

І громом зрохкотять гармати,

Ми з цих могил підем мерщій,

Щоб рідну землю визволяти!»

 

«Кругом тишá, та вже пора!»

Вернувшись стежа відвічає

Й закрилась з рохкотом гора

Й козацтво вже не засипляє.

 

А над гробóм кигикнув сич:

«Спокійним сном Ви спіть, герої,

Надходить час, ось тут Вам клич:

Вставать з могил сирих до зброї!»

 

 

Балківці, 14 грудня 1921 року.

 

 

* Лисоня – гора на схід від Бережан. Місце завзятих боїв між Москалями і УСС в 1916 році (місяць вересень та жовтень), а потім в 1919 році між УГА і поляками.

 

** Ценівка – мала річка, що біля Бережан впадає до Золотої Липи.

 

(Тижневик «Самостійність», Чернівці, 25 серпня 1935 р., число 34, стор. 2)

 

 

 

Післямова, додаткова інформація та пояснення до поетичного твору «Лисоня»

 

 

Позиції 35. піхотного полку Крайової оборони (ландверу) "Золочів" над Золотою Липою

 

 

Цього року минуло 100 років відтоді, як на теренах Тернопільщини точилися запеклі битви, зокрема, відбиття відомого «Брусиловського прориву» в серпні 1916 року (бої на річці Золота Липа тощо). Однією з найвідоміших сторінок тієї доби є битва за гору Лисоня.

 

Лисóня – гора заввишки 399 м над рівнем моря, розташована за 4 км на південний схід від Бережан між яром ріки Золота Липа та її лівобічною притокою річкою Ценівкою.

 

Бережáни – давнє місто в Галичині, зараз адміністративний центр Бережанського району Тернопільської області.

 

Лисоня стала знаною на українських землях як місце героїчної слави та болючих втрат Українських Січових Стрільців. 2 вересня 1916 року тут відбулася найкривавіша битва легіону УСС у складі австро-угорських військ з російською армією. Перемогу було здобуто ціною втрати більше половини особового складу легіону: 81 вояк убитий, 293 – поранені, 285 – потрапили у полон.

 

Ситуація на Східному фронті тоді залишалася складною (зокрема 27 серпня 1916 року Королівство Румунія оголосила війну Австро-Угорській імперії, 28 серпня – Німецькій імперії, 30 серпня – Османській імперії, 1 вересня – Болгарському царству). Сміливості румунам додало те, що ще 4 червня почався наступ російського Південно-Західного фронту під командуванням генерала Брусілова. Австро-угорські та німецькі війська втратили понад 1 млн. осіб убитими та пораненими, більше 400 тисяч – полоненими. Російські війська втратили близько 500 тис. осіб.

 

В боях за Лисоню основна звитяга належить безсумнівно полкові Українських Січових Стрільців (У.С.С.). Крім нього, у боях брав активну участь 35-й піхотний полк Крайової оборони (ландверу) "Золочів" й інші полки 55-ї дивізії, а також частини 310-го мадярського полку, кілька сотень 81-го Моравського полку, кілька сотень 4-го Баварського полку, підрозділи 19-ї дивізії XV турецького корпусу.

 

Найгрізніша мить битви була вранці 3 вересня, коли лише неабияка відвага усусів із сотень Мельника й Кучабського, що останками сил боронили панівні пункти на Лисоні, дозволила втримати фронт. Дводенний кривавий бій за Лисоню, в який москалі кинули цілу дивізію найкращої піхоти й багато артилерії, закінчився знову перемогою союзних військ. Але завдання оборони було би куди важче, а, може, й наслідок боротьби був би куди гірший, якби не полк У.С.С., що вчасно спинив розгін москалів жертовною, геройською обороною у хвилину найбільшого ослаблення фронту.

 

Як писало «Дїло» за 4 жовтня 1916 року («Воєнні комунїкати австро-угорського ґенерального штабу з 3 жовтня»), «Фронт ерцгерцога Карла: … На південний схід від Бережан робив неприятель найбільші зусиля, щоби ввійти в посєданє гори Лисоня. Відперто його в завзятім бою».

 

 

Автор запропонованого «малого фейлетону» «Лисоня» Іван Одовічук є моїм Дідусем. На момент описаних подій він був молодим, практично «необстріляним» офіцером 35-го піхотного полку Крайової оборони у початковому званні фенріх. За результатами запеклих боїв за Лисоню його з листопада 1916 року підвищено до активного лейтенанта 35-го полку піхоти та нагороджено черговою медаллю «За хоробрість». Зокрема, на світлині 1916 року він уже після поранення зі стрічкою цієї медалі (практично найвищої нагороди для свого звання, яка давала право на довічну пенсію). До речі, саме в ході лікування був запрошений на аудієнцію до австрійського архікнязя Вільгельма Франца (псевдо Василь Вишиваний), а в госпіталі мав зустріч з самим цісарем, який відвідав поранених. Втім, усі нагороди Івана Одовічука було брутально вкрадено під час полонення (1919) охороною польських таборів для полонених вояків Української Галицької Армії, як і обручку, документи, готівку, одяг тощо.

 

35-й піхотний полк Крайової оборони (ландверу) "Золочів" (до війни входив до 43-ї дивізії, штаб якої був дислокований в Чернівцях) воював на Східному фронті Великої війни аж до її завершення. Він одразу був задіяний в боях. Уже з перших днів війни (з 7 серпня 1914 року) бачимо його на фронті, де бере участь в боях з росіянами під Бродами, Радивиловом, Олієвом, Бузьком, Львовом, Городком, Яновом і Перемишлем. Також полк відзначився у відомій битві за гору Маківка. До речі, до цього майже весь 35-й полк в складі 85-ї ландверної бригади в березні 1915 року потрапив у полон під час здачі фортеці «Перемишль». Тому полк було фактично відроджено заново в кінці 1915 року. Слід зазначити, що в багатьох наведених битвах 35-й полк волею долі постійно взаємодіяв з частинами Легіону Українських січових стрільців (усусів).

 

Фронтова атмосфера того часу передалася і новоприбулому Івану Одовічуку. До цього всього під окупацію потрапило його рідне село. Ці настрої яскраво підтверджують його поетичні рядки (шанцеві або окопні вірші) того періоду, які дивом збереглися. Пригадуються такі рядки: «Ах, ти моя Буковино Дорогий єдиний краю, Люба ти моя родино Ах, за вами тут вмираю. Ви вся радість і надія Що ще кормить мою душу Ви єдина та ще й мрія, Що до бою з нею рушу».

 

Про значимість битви біля Бережан свідчить носіння її учасниками ряду пам'ятних знаків і відзнак на головному уборі (Kappenabzeichen), що були, хоч і нерегламентованим, але характерним елементом та своєрідною візитівкою вояків австро-угорського війська – Золота Липа (Zlota Lipa 1914-1917).

 

 

Після боїв Першої світової війни та боротьби за державність України в лавах військових формувань ЗУНР Іван Одовічук повернувся з дружиною в рідні Балківці, які на той час опинилися в складі Румунії. Повернення додому теж було нелегким випробуванням. Румунська влада позбавила прав громадянства учасників Перших визвольних змагань. Адже румуни в свій час підступно ударили по тилах УГА, виступивши союзником поляків. Крім того, ці країни належали до Малої Антанти. Особливо румуни боялися «освічених нелояльних буковинців з бойовим досвідом». Навіть при бездоганних документах наданих командуванням австро-угорської армії всіх брали під нагляд таємної поліції (сигуранци) і жандармерії за місцем проживання як неблагонадійних. Багато вояків Перших визвольних змагань через це змушені були згодом емігрувати з батьківщини. Але залишати рідну землю та свій нарід на поталу загарбнику це не вихід. Про мужність та вірність Івана Ілліча національній ідеї в цей період яскраво свідчить його патріотичний поетичний твір «Лисоня».

 

Присвячений цей поетичний твір пам’яті побратимів і був створений до 5-річчя тих історичних подій (1921). Щоправда, опублікований він у тижневику «Самостійність» аж через 14 років, фактично до 20-річчя.

 

Балківці – давнє українське село Серетського повіту австро-угорського Герцогства Буковина (тепер Румунія, повіт Сучава), «мала батьківщина» автора «малого фейлетону» Івана Одовічука (приєднання Буковини до Румунського королівства оформлено королівським декретом від 2 січня 1919 року).

 

«Самостійність» – український націоналістичний тижневик, який виходив у Чернівцях упродовж 1934-1937 років (з перервами внаслідок закриття владою) за редакцією Дениса Квітковського. Мав великий вплив на молодь, тому наклад сягав 7000 примірників. Видання активно боролося з румунізацією краю, палко пропагувало та відстоювало ідею українського націоналізму. Тому у березні 1937 року румунська влада заборонила його остаточно.

 

 

Нещодавно на місці битви на Лисоні та поза ним відбулися численні акції з нагоди її 100-ї річниці. Саме тому цьогоріч гору Лисоню відвідали тисячі людей. Священики відправили молебень за полеглими. Спостерігалася справжня проща практично всього галицького краю.

 

 

Столітній ювілей боїв на горі Лисоні під Бережанами зображений на художньому конверті з ориґінальною маркою, що запроваджений в обіг 10 серпня 2016 року. До 100-річчя боїв легіону Українських січових стрільців на горі Лисоня Національний банк України випустив ювілейну монету номіналом 5 гривень, введену в обіг 2 вересня 2016 року.

 

 

Про бої за Лисоню та умови на передовій дають уяву десятки якісних унікальних світлин зі «Збірки зображень» Австрійської національної бібліотеки (дві світлини додаються).

 

Тема Битви за Лисоню невичерпна. Зокрема, з позицій сьогодення напрошується історична паралель з битвою за аеропорт в Донецьку. Факти свідчать, що всупереч імперським амбіціям Москви, Україна виростила цілу плеяду сучасних героїв-патріотів, які достойно прийняли естафету своїх попередників – легендарних Українських Січових Стрільців. Збройні сили України поступово відроджують свою славу. Тобто зерно жертовності та героїзму українського стрілецтва посіяне в ході битви за Лисоню не втрачено, воно впало на підготовлений історичними подіями ґрунт та дало потужні паростки.

 

Вірш «Лисоня» подаємо мовою оригіналу зі збереженням орфографії, пунктуації та стилістики. Виявлені грубі помилки набору виправлено.

 

 

Ярослав ОДОВІЧУК

 

04.10.2016

 

11.12.2016