Олівець і уголь жили в його руках

До 120 літнього ювілею Лева Ґеца

4 лютого 1934 року у Львові було урочисто відкрито П'яту виставку, яку представляла Асоціація Незалежних Українських Мистців (АНУМ) – це була презентація творів Лева Ґеца, 120-ий ювілей якого відмічаємо цього року.

Багато років Ґец був вимушений жити, працювати та отримувати визнання поза межами України, у Європі та Америці. На Батьківщині, у рідному, тоді, радянському Львові – десятиліття повного забуття….

Причина – він був усусом, одним із тих художників Пресової кватири Січових Стрільців, який правдиво зобразив події Першої Світової, і який не зміг прийняти правила гри радянського суспільства.

Лев (Леон) Ґец (1896-1971) народився 13 квітня у Львові в багатодітній родині друкаря. По закінченню загальноосвітньої школи батьки віддали хлопця на курс декоративного малярства львівської промислової школи, бо із дитинства бачили його здібності до малювання. Але за короткий час, через матеріальну скруту, Леон був змушений покинути навчання на архітектурному відділенні школи та працювати на будівництві. На роботі Лев Ґец мав щастя зустрітися із видатним львівським будівничим Іваном Левинським, який побачив, що хлопець має хист до образотворчого мистецтва і познайомив його із Олексою Новаківським. На жаль, друга перспектива навчання Геца образотворчому мистецтву була перервана початком Першої світової війни.

Саме у лавах Українських Січових Стрільців постають перші серйозні мистецькі твори Льва Ґеца: «Узяв в кишеню «шкіценбух», кілька кридок і олівців і з цим добром пішов на фронт… Тоді… появилися його перші рисунки й карикатури стрілецьких старшин. Зразу нескладні й нездицидовані, згодом же точні, все більше характеристичні. В серії переписних листків появилося відтак кілька рисунків, в яких молоденький рисівник наважився піти дорогою великих і дати символічну синтезу світової завірюхи. Люди з гори звернули увагу на Ґеца. Стягнено його до коша, а там в «Пресовій кватирі» найшлася для нього робота. Протягом відносно короткого часу повстав прекрасний в свойому роді альбом «Антологія стрілецької творчости», – писав про молодого у ті роки художника Микола Голубець.

«Антологія стрілецької творчости» була представлена на виставці Українських Січових Стрільців, яка відбулася у Національному музеї у Львові 1918 року і одразу отримала схвальні відгуки та визнання. Оригінал «Антології» був відразу «розповсюджений» у форматі «фотографічних відбитків» «поміж людьми» (із тогочасної україномовної преси). Творчий задум митця-«початківця» щодо художнього альбому «Антології..» став сміливим наміром в образотворчій формі (поряд із масовою популяризацією стрілецьких листівок, виданих і у Відні, і у Львові, авторства Ю. Буцманюка, О. Куриласа, О. Кульчицької та ін..) переосмислити та зобразити страшну картину війни.

Л.Ґец. Малюнок з Антології "Віч-на віч смерти"

Графічні твори Ґеца вражали правдивістю та емоційністю подачі матеріалу, адже він працював безпосередньо у бойових умовах, що надавало змогу створити «достовірні», мальовані «з натури» портрети та шаржі із товаришів-усусівців, окремі епізоди бойових подій, зафіксувати безпосередні авторські враження від побаченого. Його реалістичні та алегоричні твори демонстрували фахове володіння рисунком, уміння мінімальними художніми засобами передати образну глибину зображення, що надало художнику статусу літописця-ілюстратора складного та величного періоду в історії Галичини.

Л.Гец. "Могила"

Особлива емоційність відзначає алегоричні малюнки під назвою «Могила», «Віч-на віч смерти». Чорно-білий формат, лаконічна виразність лінії, загострена характеристика образу – це ті художні засоби, якими оперує Ґец, який, на той час ще не мав академічної мистецької освіти. Саме ці якості були позитивно оцінені критиками мистецтва, що посприяло запрошенню Ґеца, який на той час навчався у Краківській академії мистецтв, до участі у збірних виставках українського мистецтва в Національному музеї у Львові.

Поряд із успіхом та визнанням перших мистецьких досягнень, Лев Ґец отримує від долі перші випробування. 2 листопада 1918 року в бою його було поранено в обидві ноги. Протягом десяти місяців він лікувався, після чого потрапив не додому, до рідних у Львів, а до табору інтернованих – у Домб'є. Хоча був там недовго, привіз ще один альбом рисунків та спогадів під назвою «Домб'є». У бібліотеці Національного музею зберігається ксерокопія цієї праці, де молодий художник, разом із своїми побратимами, створили свого роду літературно-ілюстративний «літопис» документальних рисунків-спогадів (замальовок, шкіців, шаржів та ін.). «Домб'є» – ще одна «антологія» зболеної душі молодої людини, присвячена подіям, які відбувалися у таборі інтернованих українців. На щастя, обидва альбоми збереглися, «оригінали» знаходяться у Римі та Кракові.

З альбому «Домб'є».

Велична епопея Українських Січових Стрільців 1914-1920 років широко представлена достовірним історико-документальним матеріалом у вигляді поштівок, що масово видавалися у період Першої світової війни та роки Визвольних змагань у Відні, Коломиї, Львові та ін. Імена художників-усусівців Юліана Буцманюка, Осипа Куриласа, Івана Іванця, Юліана Крайківського, Юліана Назарака та ін. були добре відомими у тому часі. Саме їх «бойова» творчість дала найбільш вичерпний та правдивий ілюстративний матеріал, що висвітлював діяльність Українського Легіону та був неодноразово представлений на Виставках, присвячених УСС-ів.

До персональної виставки 1934 року Лев Ґец йшов довгим, але надзвичайно цікавим творчим шляхом. За кілька років після виставки УСС-ів 1918 року у Національному музеї, Ґец був запрошений Іларіоном Свєнціцьким до участі у Весняній виставці музею 1921 року. У тому часі Ґец вже навчався в Краківській академії мистецтв у відомих професорів Станіслава Дембіцького (малярство) та Яна Войнарського (графіка). Один зі студентів академії, знаний український художник, який також навчався у Кракові, згадував Ґеца-студента: «Лев Ґец був передовсім справжнім віртуозом у рисунках, і ніхто з його колег не міг під тим оглядом рівнятися із ним. Олівець і уголь жили в його руках, а техніку допровадив уже під час своїх студій до справжніх вершин. Ґец був рисувальником "від Бога", мав вроджений хист, який успішно розвинув у Краківській академії, а твори у графічних техніках експонував найбільше».

1922 року на Другій виставці Гуртка Діячів Українського Мистецтва (ГДУМ) молодий художник представив більше тридцяти творів, найбільшу кількість складала графіка: мідерити, дереворити, твори, виконані «сухою голкою». Наступні почергові виставки ГДУМ (1923, 1924) та участь у них Ґеца демонстрували щорічний ріст художника у професійному напрямку та його велику працелюбність.

По закінченні навчання Лев Ґец переїжджає до Сяноку, де влаштовується учителем малювання до гімназії. Це маленьке провінційне містечко стало для художника «рідною домівкою» на дванадцять років. Крім роботи у гімназії Ґец багато працював творчо. Він активно долучився до виставкової діяльності Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ) і з Другої, 1932 року, виставки сучасної української ґрафіки став постійним учасником експозиційних проектів, які організовувало це мистецьке об`єднання. Поза презентацією творів членів організації АНУМ представляв й мистецтво тих художників, творчість яких вважав близькою до тогочасного модерного образотворчого мистецтва. Першою експозицією, якою заопікувалась організація, була персональна виставка Олени Кульчицької. Другою – Лева Ґеца.

4 лютого 1934 року в урочистій атмосфері виставкових залів Наукового товариства Шевченка було представлено мистецький доробок Л.Ґеца. В першому залі були представлені твори, якими розпочалося мистецьке життя художника – графічні рисунки, що увійшли у «Антологію стрілецької творчості» та «Домб'є». «Лев Ґец, як український мистець виступив на межі двох епох, тут найшов своє місце і робить свою потрібну працю. Він лучить два комплекси нашої мистецької творчості: недавно минулої, ще живої – й найновішої, якій місце ще в майбутньому», – така характеристика творчого напрацювання художника була озвучена у передмові каталогу персональної виставки.

Сам Лев Ґец приїхав на відкриття власної виставки, але вже наступного дня був змушений повертати до Сянока, до праці у гімназії. А в той короткий час спілкування із товаришами-анумівцями, відвідувачами своєї виставки та репортерами розповідав, що на рішення представити персональну виставку у Львові його наштовхнув П. Ковжун, що практично всі пропоновані роботи він зберігав у домі «своїх меценатів», що у Сяноку його твори не продаються: «…У Сяноці нема покупців. Кажуть часом, що якби на образі були гарні рями, то може тамошній громадянин згодився би повісити його в себе за 10 злотих по коштах рямок…» (із тогочасної україномовної преси).

А ще, художник радо відповідав на запитання репортерів:

– Маєте які пляни?

– Хіба мрії.

–- Цікаво знати які?

– Наприклад, перенестись до Львова або виїхати на якийсь час на студії на чужину.

– Львів. Яка мрія!

– Для когось, хто мусить сидіти на провінції і не має змоги обмінюватись думками про свою працю, хоч би часом порозмовляти про мистецтво то це таки мрія!...

(із української преси, 1934).

Львівська виставка була успішною, багато творів було куплено.

PS. Мистецькі альбоми «Антологія стрілецької творчості» та «Домб'є», які «відкривали» персональну виставку Лева Ґеца 1934 року, назавжди «таврували» художника, як переконаного борця за незалежність України.

Через багато років це було підтверджено «суперсекретним» документом: в одному з україномовних видань у Польщі оприлюднено оперативний рапорт, складений ІІІ Відділом УБ у Кракові і датований 1959 роком: «Ґец служив у Січових Стрільцях сержантом. Під Львовом був поранений, і українські націоналісти визнають його героєм, що боровся за Самостійну Україну, тепер його називають українським послом у Кракові, і кажуть, що в Кракові він має свою Україну…».