(Журналистична замітка.)
Цим хочу сказати декілько слів про ту пресу, яка зараз істнує по таборах інтернованих і називається "кустарною". Зараз майже у всіх таборах інтернованих військ У.Н.Р., виходить два-три часописи, кількість примірників яких рідко де сягає зверх сотні. Цілком зрозуміло, що при такій малій кількости примірників росповсюдження часопису є остільки обмеженим, що їх редакції навіть не роблять між собою необхідного обміну. Часопис видається й "зачитується" одним і тим-же табором і рідко коли попадає за межі його дротів. Однаково такі часописи раз у раз являються не тільки "політичним знаком часу", але й уявляють собою цілком літературний, а часами навіть і мистецький, досить цікавий матеріял. На сторінках цих часописів виявляють свої здатности таборові політики, поети, малярі, які при инших умовинах життя могли-б стати справжніми мистцями і цінним добром національної культури. Отже, варто булоб комусь подбати пpo тe, аби ці всі "кустарні" видання було зібрано й збережено для нащадків. Що до здійснення цього, то мені здається, вже самі редактори мусять подбати і надіслати хоч по одному примірникові до бібліотеки Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові.
Поки-що таких часописів є 5-ть. — Кажу поки-що тому, що справа з виданням саме розвивається і, цілком можливо, що через який небудь місяць число їх значно збільшиться. — Отже по порядку:
Табор Пикуличі, коло Перемишля, видавав два часописи: літературно-громадський і критичний місячник "Запорожець" і сатирично-гумористичний тижневих "Аванс".
Ініціятива видання обох часописів належала Культ.-Освітньому відділові штабу Запоріжського корпуса, але в дальшому видаванню багато допоміг Культ.-Освітн. відділ штабу Кулеметної дівізії. Обидва часописи друкувалися на шапіроґрафі й прикрашалися численими малюнками до тексту, які виготовлювала таборова малярська студія.
"Запорожець" уявляє собою досить порядний, до 150 стор., зшиток, формату in folio і кожде окреме число коштує всього 150 марок. Досі вийшло два числа, зміст яких самий ріжнобарвний, але видержаний і цікавий. Тут і "передова" про крізу "тарнівського кабінету", тут і поезії з бараків, тут повісти й оповідання з військового життя на фронті, тут знайшли собі місце навіть таборові кооператори і "накачують" несвідому масу ідеями Роберта Овена. Є в "Запорожцеві" навіть відділ критики й бібліоґрафії, при чому цій критиці підлягають лише ті видання, які належать до "кустарних". Взагалі часопис цікавий не тільки літературним матеріялом, але й мистецьким своїм виглядом, бо майже кожда його сторінка прикрашена спеціяльними малюнками до тексту, або заставками та віньєтами, виконаними при допомозі хемічних атраментів.
"Аванс" звичайнісенький собі гумористичний часопис. Літературний матеріял далеко слабший того, що в "Запорожцеві", що можна пояснити хіба тим, що зараз у таборах взагалі не до сміху. Тільки всього, що одна назва може де кого розсмішити, бо слово "аванс" між військовими має не аби яке значіння...
Обидва ці часописи виходили реґулярно, але в дальшому видаванню дуже пошкодило те, що Запоріжців перепровадили в табор Вадовичі, а кулеметчиків — Ланцут і тим самим роспорошено культурніші сили і підірвано вже налагоджену справу.
Табор Олександрівськ, коло кордонів Познаня, видає тако-ж два часописи: літературно-політично-військову ґазету "Наше життя" і літературно-просвітного кооперативного двохтижневика "Зірницю".
"Наше життя", не дивлячись на свою "неперіодичність", налічує вже 38 чисел, зміст яких нічим не відступає перед змістом наших давніх "Українського Козака", або "Стрільця" і поруч ґазетних повідомлень, знаходимо тут чимало літературщини, яка в більшій мірі являється творчістю козаків табору. Видається й редаґується "Н. Ж.", культурно-освітн., відділом 6-ої Стрілецької дівізії. Друкується на шапіроґрафі розміром одного аркуша звичайного писального ("писчого") паперу в кількости 120 прим., і коштує всього 5 марок.
"Зірниця" до деякої міри нагадує собою колишню "Світову Зірницю", з тією лише ріжницею, що все тут пристосоване до життєвих умовин табору і носить ознаки військовщини. Літературна частина складається з коротеньких фелєтонів на теми ідейного кооперативного життя і праці, а публіцистична частина цілком базується на практичній кооперації. Друкується таким самим засобом, як і "Н. Ж.", невеличкими зшитками в розмірі 8 арк. писального паперу і коштує в окремім продажу 30 марок, — видає й редаґує таборовий кооператив.
Найцікавішим з усіх таборових видань являється літературно-політичний, громадсько-військовий тижневик "Наша Зоря", в таборі Ланцут. Досі "Н. З." вийшло 6 чисел, при чому останні два числа друковано вже справжнім друком і в своїй власній друкарні. Говорити про те, як орґанізувалося й творилося видання цього часопису, це значило-б говорити про те все, що зараз так болить і турбує кожду культурну одиницю, що затратилася в таборових нетрях і шукає якогось виходу з них. Енерґією 2—3 осіб з Культ.-Освітн. відділу Збірної Станиці, на перекір злій волі таборового начальства, без єдиного гроша було роспочато видання тижневика і то так влучно, що вже після четвертого числа, виникнула конечна потреба перейти на справжній друк. Кинулися редактори й співробітники на всі боки, однаково ніхто нігде нічого не зарадив їм. З великими труднощами дістали декілько пудів паперу, три пуди шрифту, зробили примітивного друкарського станка і таки доконали свого — часопис друкується в декілька сот примірників і розсилається по всіх таборах.
Найбільш діяльними співробітниками "Н. Зорі" є хорунжий Сіманців, сотник Сакало і ґенерал Пилькевич. Як літературна частина, так і спеціяльно-військова виглядають далеко ліпше, як в свій час виглядало офіціяльне "Українське Слово" при урядовім інформбюро. Між співробітниками "Н. З." стріваються досить відомі імена наших поетів, як напр. Остап Луцький, Семмо і инш.
Розвиток такого видання, як "Наша Зоря" свідчить про те, наскільки зараз потрібна нам хоч яка небудь своя ґазета, аби лише вона була своя.
При нормальних умовинах навіть таборового життя, цей тижневик міг-би об'єднати коло себе всі наддніпрянські творчі сили, що зараз еміґрували на терріторію Польщі, але при даних обставинах ворогування, наклепів та інтріґ, почата справа ланцутськими культурниками є справою безнастанного "хождения по мукам", з єдиною лише надією на те, що — "Встане Україна, світ правди засвіте!" —
А за це саме — честь їм і шана велика!..
1921 р., 29. березолля.
м. Львів.
[Воля, 09.04.1921]
21.04.1921