20 листопада 1919 року Найвища рада Паризької мирової конференції схвалила проект “Статуту для Східної Галичини”, який надавав Польщі мандат на управління цією територією на 25 років. Статут передбачав для Галичини обрання автономного Сейму, власний уряд і рівноправність двох державних мов – польської та рутенської (української). Але через протести польського уряду Статут так і не вийшов за рамки проекту.  

Проект договору між союзними і принятими до союза державами й Польщею в справі Східної Галичини.     Головні союзні і приняті до союза держави, а саме: Злучені Держави Америки, Бритійська імперія, Франція, Італія й Японія,   бажаючи покласти кінець нещасному конфліктови, який від довшого часу нищить Східну Галичину, та бажаючи завести в сім краю нравліннє, яке запоручало би по змозі автономію краю і забезпечувало би особисті, політичні н релігійні свободи його населення,  

165 років тому, 9 червня 1848 року, Головна Руська Рада скерувала до цісаря Фердинанда І свою першу заяву з проханням розділити Королівство Галичини та Володимирії на дві провінції – русинську та польську.   "Ваша Величносте!

Відомий публіцист і б. товариш державного секретаря З.У.Н.Р. д-р Мих. Лозинський помістив у "Франкфуртер Цайтунґ" з 17. серпня ц. р. (ч. 603) статтю під поданим написом.

Предсідник пoльської делєґації на мирову конференцію Роман Дмовскі вислав до Клємансо, як предсідника мирової конференції, ноту в справі східної Галичини.