Я не люблю ділитися особистим. Як тільки це роблю – мимоволі з’являється відчуття вразливості й роздягнутості. Тому я всіляко уникаю розмов про внутрішні переживання та пережитий досвід. Бо досвід приходить через травму. А травма прагне бути захованою десь глибоко, бо робить тебе слабким в очах безжальних дописувачів на інтернет-форумах та інших тролів. Тому те, що я сьогодні розповім, прозвучить уперше.

Попереджую: я не люблю писати про міську політику. А тим паче про мильну оперу протистояння мера Андрія Садового і ВО «Свобода», яка, як відомо, умудряється бути радикально опозиційною навіть за наявності абсолютної більшості в раді. Однак про це варто писати. І якомога більше. Всім потроху треба рятувати цю тягучку, якось простимулювати пологи. Бо, чесно кажучи, обидві сторони вже дістали всіх своєю яловістю та обміном іграшковими випадами.