Щовечора на пагорб за селом Ішли вони гуртками мовчазними І стовп з кощавим та смішним орлом, Як шибениця, зводивсь перед ними. Обскубаний одноголовий птах, Неситий дзьоб розкривши над землею, Обдертою, чужою, несвоєю, Загрозливо перетинав їм шлях. Проклята птиця, марище прокляте В'їдалося, як впечене клеймо На вкрадене, грабоване і взяте