(епістолярне інтерв'ю)   Листування відходить в минуле. Можна шкодувати, можна з цього тішитися, але такою є реальна тенденція. Поки ж тенденція не стала фактом, поки «відходить» ще не стало «відійшло», пропоную вашій люб'язній увазі – за погодженням з Миколою Рябчуком – епістолярне обговорення його недавнього тексту «Замість "відродження"»    

(Про збірку есеїв Кшиштофа Чижевського «Лінія повернення», що готується до друку у видавництві «Кальварія» у перекладі Костянтина Москальця).   Кшиштоф Чижевський   

   

Три есеї про ідентичність     1. Нація   Якось на самому початку 90-х моя семилітня донька повідомила, що їм у школі задали вивчити вірша під назвою «Гімн України». Вона не знала, що таке гімн, тож я мусив пояснити, що це текст, який когось або щось прославляє й оспівує. Що таке Україна – вона не запитувала, бо, видно, вже знала.  

Про деякі особливості внутрішнього колоніалізму   Моє перше і досить таки несподіване прилучення до постколоніальних дискусій відбулось двадцять років тому у Зальцбурґу на семінарі про “Культури, етнічності і творення націй”, де я мав необачність заявити, що Україна борююкається не лише з тоталітарною спадщиною совєтського комунізму, а й із колоніальною спадщиною російського імперіалізму.

 

  Нещодавно, за дивним збігом обставин, мені випало проїхатися протягом одного дня з двома таксистами, кожен із яких мав диплом інженера. Один за комуни завідував технікою безпеки на великій торговій базі у Києві, другий працював на шахті біля Вроцлава. Кожен мав підстави сумувати за світлим минулим і нарікати на сьогодення. І то не лише тому, що втратив працю за фахом, а й тому, що мав доступ до малозрозумілої нині речі, званої тоді «дефіцитом».