Про те, що Світ Після буде цілком інший, я в такій категоричній формі вперше почув чорнобильського 1986 року. Це було і моторошно, і страшенно. В сенсі страшенно цікаво

Гей ви, пані й панове президенти! Вам би тільки піаритись, а люди вмирають. Чи не заткалися б ви з нагоди карантину бодай на тиждень?

Маска вам не поможе, але не смійте виходити з дому без маски. Забудьте про обійми, але не дивуйтеся, що вас немає кому поховати

Я живу в споконвіку підозрюваній і зневажуваній частині світу. Ця частина світу називається Галичиною. Це моя територія, це я сам, але в мене немає іншого виходу, як тільки боронити цей шматок, ці клапті, що розлазяться

Якщо наступної новорічної ночі, замість вислуховувати з телеекрана чергову «какуюразніцу», увімкнути о 23:56:43 «In The Air Tonight», то рівно опівночі почуєте Філові барабани.

«Він вибереться, він не може не вибратися, відтепер з ним усе буде добре.» Найдивніше те, що я не помилився.

Ця премія завжди була компромісом між примусом і творчістю, інтересами владної верхівки та культурного середовища – найчастіше однак компромісом програшним

Українська влада, некомпетентна в усьому, за що б не бралася, в питаннях історичної пам’яті просто ніяка. І як цією ніякістю не скористатись?

...все збувається: Йосиф, яскиня, ясла,  коляда збувається, сіно, свічка.  А проте лише у вертепній скрині,  до якої доступ і вхід крізь вічка,  бо насправді нема яскині. Нині  я, здається, готовий прийти з дарами,  хоч діряво в кишенях, а в небі сіро.  Тут мене ловили вітрини, брами.  Треба їхати. Може, сконає Ірод. 

Нас уже ніяк із тієї бронзи не стерти й не витравити. Десь у глибинах, у найдальших закамарках вічного роману було передбачено й закодовано також і наше «дай нам сьогодні».