Життєві мигунці   — Рррр-раааа! Рррр-рааа!   Із стрипіхатих конарів Стрийського парку, колишнього цвинтаря і корпусу кадетів зірвались хмари гайвороння. Чорними ескадрами піднялися понад дерев'я, споглядаючи униз, хто їх крикові перекривляється.   — Рррраааа!   — Кpa, крррра!   Прохожі задирали голови, нащурювали вуха, щоб розгадати, звідки походить дивовижний вереск і яка його причина.  

Гумореска     — Дайте мені два білети в першому ряді — звернувся пан Онуфрій Солонинка до театральної касієрки.   — Нема вже.   — Що значить нема? Для мене мусить бути! Я в Туманківцях все купував білети в першому ряді. Мені на грошах не залежить.   — Нічого не пораджу. Нема. Всі білети вже випродані.  

Життєві мигунці   Застогнавши важко, як згонена коняка, осів на рейках довжезний поїзд. З відчинених дверей бухала пара, наче з-під покришки горшка фасольової юшки. І такі ж самі пахощі стелилися по розпчиханому пероні. Брудні каплі поту спливали по прижмурених віконцях і в половині своєї заплаканої дороги замерзали, укладаючи взори валенсіянських коронок.  

Життєві мигунці   Пан Гавриїл Шпонька дістав від своєї жінки Пелагії Шпоньки важливе доручення: принести з Йордану збанок свяченої води. До цієї важливої місії прийнявся пан Шпонька незвичайно дбайливо. Одягнув ватовані штани, під блюзу взяв жінчину кацабайку, обвинувся через плечі й на грудях нахрест теж жінчиною хусткою, насунув кучму на вуха, підперезався старою куплею, що йому осталася ще в спадщині по австрійській ляндштурмі, і для певности, прив'язавши збанок на мотузку до гудзика від кожуха, вийшов уже в год. 8-ій ранку на Ринок.