По свячену воду

Життєві мигунці

Пан Гавриїл Шпонька дістав від своєї жінки Пелагії Шпоньки важливе доручення: принести з Йордану збанок свяченої води. До цієї важливої місії прийнявся пан Шпонька незвичайно дбайливо. Одягнув ватовані штани, під блюзу взяв жінчину кацабайку, обвинувся через плечі й на грудях нахрест теж жінчиною хусткою, насунув кучму на вуха, підперезався старою куплею, що йому осталася ще в спадщині по австрійській ляндштурмі, і для певности, прив'язавши збанок на мотузку до гудзика від кожуха, вийшов уже в год. 8-ій ранку на Ринок.

Ледве прогомоніли слова водосвяття, почався наступ. Затріщали ялинки, захитався хрест, полетіли вгору бризки студеної води, запищали дишкантами жінки, завторували басами чоловіки. Бронемашиною кинувся пан Шпонька в людський вир. Закрутило паном Шпонькою, наче тріскою на воді. Закрутився на ньому кожух, закрутилась жінчина кацабайка, закрутився й пан Гавриїл Шпонька довкола своєї осі. Та коли юрба закрутила Шпонькою вліво, Шпонька хотів конче продістатися вправо. І тут почалась перша дія трагедії. Кожух і кацабайка не видержали протилежного руху своєї осі, тобто пана Шпоньки, і почали тріщати, як переповнений трамвай.

— Людоньки, та не пхайтесі так, як до бакалії. Ставайте в "очерет". Та води для всіх стане!

— Йой, нога, моя нога... Бодай вас покрутило!

— Треба було ноги дома залишити...

— Шапка, шапка, держіть шапку!

За той час пан Шпонька обкрутився кількадесять разів довкола своєї осі і тричі довкола керниці та вкінці, на основі відосередочного руху, опинився поза розклекотаною юрбою.

Треба було починати від початку. Але пан Шпонька старий мудрагель. Не раз і не два доводилося йому ходити на Водохрищу. Підождавши відповідного менту, пан Шпонька вмішався знову в юрбу, які вхопила його знову у свій коловорот. Та цим разом пан Шпонька не протиставився течії і плив попиханий сотнями рук, аж причалив уже без перешкод до берега керниці. Ще хвилина, ще секунда, і п'ятьлітровий збанок пірнув на мотузку в воду.

— Та швидше! Аво, цілу студню хоче забрати! Пустіть других!

Вже витягав Шпонька збанок вгору, коли чийсь поштовх вибив його йому з рук, і половина змісту хлюпнула Ціпоньці в лице. Студена вода сплила по очах, по носі продісталася за жінчину кацабайку і холодними язичками полизала пана Шпоньку по шиї, по грудях, по животі... Шпонька зверещав нелюдськими голосами і кинувся пробивати крізь юрбу, рятуючись перед простудою. Бо нічого так пан Шпонька не боявся, як простуди. Навіть пані Пелагія Шпонька, яка була для пана Гавриїла Шпоньки найвищим авторитетом, не вміла ніколи опанувати страху свого мужа перед грипою.

Біг пан Шпонька вулицями, забувши про всі правила пішого й колового руху, про всі магістратські й поліційні приписи. Біг задеревілими ногами, які вкінці не могли видержати стрімголовного темпа і посередині виковзаної вулиці виконавши пірует, кинули пана Шпоньку пікуючим летом додолу. В цьому ж менті підбіг до Шпоньки поліцист, поміг піднестися, відпровадив до пішоходу і...

— Три марки кари платіть! За нарушення вуличного порядку.

Приплентався пан Шпонька півживий додому.

— Є вода?

— Н-н-н-а! — продзвонив зубами пан Шпонька, віддаючи дружині майже порожній збанок, бо ж решта води на вулиці порозливалась.

— Що-о-о? То за тою півлітрою води ти півдня втратив. Та ж це вода для цілої кам'яниці! А ти п'янице, а ти сафандуло, а ти дармоїде, а ти старий батяре, а ти...

На цьому місці поставмо крапки. З двох причин. Поперше негарно вмішуватися газеті в сімейні справи громадян, подруге — кожний фейлетон мусить мати свій кінець. Для точности треба тільки згадати, що пан Шпонька втратив під час виправи по свячену воду чотири гудзики при кожусі, мотузок, стару ляндштурмацьку куплю і три марки.

[Львівські вісті]