Найбільше у світі переслідують християн.

 

Більше 80% переслідуваних за віру у світі — це християни, їх переслідування в деяких реґіонах світу майже сягає рівня геноциду. Такі висновки дослідження, здійсненого за розпорядженням міністра закордонних справ Великобританії Джеремі Ганта.

 

 

Наразі оприлюднено проміжний звіт створеної для дослідження комісії на чолі з єпископом Труро Філіпом Маунтстівеном. У ньому зазначено, що третина населення планети є жертвами переслідувань на релігійному ґрунті, а найбільш переслідуваною категорією віруючих є християни. Ця проблема належним чином не піднімається в медіа через пануюче розуміння політкоректності.

 

Автори доповіді кажуть, що християн масово змушують їхати з рідних місць, у результаті чого християнство можуть повністю винищити в багатьох країнах Близького Сходу. В Іраку до 2003 року проживали 1,5 млн християн, а на нині їх там залишилося менше 120 тисяч.

 

"Дані вказують не тільки на те, що християн переслідують у все більшій кількості країн, але також що гоніння стають все жорстокішими, – підсумовує єпископ Філіп Маунтстівен. – Можна сказати, що в деяких регіонах переслідування християн за своїм масштабом і характером впритул наблизилися до рівня міжнародного визначенню геноциду за класифікацією ООН".

 

Міністр Джеремі Гант розпорядився провести це дослідження наприкінці грудня 2018 року, після того, як у пресі розгорівся скандал навколо долі пакистанської християнки Асії Бібі, якій погрожували смертю, хоча суд визнав, що вона іслам не ображала.

 

Ознайомившись із доповіддю, Джеремі Гант сказав, що британський уряд просто проспав переслідування християн, але ця доповідь на тлі нещодавніх нападів на церкви на Шрі-Ланці викликала неймовірний шок і пробудила всіх.

 

"Ймовірно, багатьом незручно піднімати це питання, бо роль, яку відігравали місіонери, завжди сприймалася неоднозначно. Незважаючи на всю політкоректність, ми не повинні забувати, що християни, які зараз зазнають переслідувань, – одні з найбідніших людей на планеті, – сказав Джеремі Гант. – Вважаю, що не варто думати про колоніалізм, коли ми говоримо про релігію, якось пов'язану з колоніальними державами".

 

Доповідь особливо відзначає ситуацію в пострадянських країнах Центральної Азії, уряди яких успадкували радянську антирелігійну практику і розглядають релігійні організації, в тому числі і християнські, як загрозу. У більшості країн Центральної Азії, як і в радянські часи, батькам заборонено приводити дітей у місця релігійних обрядів. Деякі Церкви забороняють цілковито – особливо п'ятидесятників і свідків Єгови; місцева влада розглядає протестантів як потенційних західних шпигунів.

 

 

Остаточна доповідь буде опублікована цього літа. А це текст проміжних висновків із оприлюдненої доповіді:

 

«Хоча ми не претендуємо на те, що ця доповідь є всеосяжною за своїм охопленням, нема жодних сумнівів у тому, що в ній описується глобальне явище дискримінаційної поведінки та фізичних нападів – деякі з яких, на жаль, є смертельними – на християнських дітей, жінок і чоловіків, часто з найбідніших спільнот світу. Хоча в реґіональних резюме, що складають основну частину цієї проміжної доповіді, детально викладають досить значні проблеми у таких віддалених один від одного місцях, як Північна Корея і Латинська Америка, в деяких частинах світу відбуваються позитивніші процеси. Історична угода між Великим Імамом Аль-Азгара і Його Святістю Папою Франціском в ОАЕ на початку цього року і недавнє оголошення про зміну закону в Болівії для декриміналізації прозелітизму і визнання права на зміну релігії є позитивними кроками вперед.

 

Однак це лише окремі яскраві спалахи в ширшому контексті зростаючих зловживань у царині свободи релігії чи переконань. Регулярна, широко поширена дискримінаційна поведінка щодо міноритарних спільнот перемежовується великими інцидентами – такими, як масові вбивства на Великдень у Шрі-Ланці (третій Великдень поспіль став мішенню радикальних ісламістів). Проблема з циркуляцією глобального циклу новин полягає в тому, що нинішнє обурення проти християнської спільноти швидко забувається і заміщається наступним.

 

Хоча ми справедливо почали цей незалежний огляд, назвавши незручну правду про те, що переважна більшість (за оцінками ISHR, Міжнародного товариства з прав людини, 2009 року – 80%; на думку експертів ISHR, це консервативна оцінка) переслідуваних за релігійну віру є християнами, ми би зробили ведмежу послугу могутній спадщині засновників Загальної декларації прав людини на чолі з Елеонорою Рузвельт і, зокрема, пам'яті ліванського амбасадора Шарля Маліка (творця і поборника статті 18), коли би не провели огляд належним чином в контексті обов'язків, прав і свобод для всіх. Всеосяжний характер статті 18 ["Кожна людина  має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу  сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів"] не повинен викликати подиву, оскільки вона заснована на дворічних глобальних дослідженнях і оцінці кожної людської культури та системи переконань, які редакційний комітет міг би переконати представленими доказами. Ми маємо бути цілковито впевненими у Загальній декларації і правових структурах і системах, що виростають з неї, оскільки вона являє собою комплексну оцінку людського становища.

 

Виклик, який стоїть перед нами на початку 21-го століття, не в тому, що нам потрібно боротися за справедливу правову систему, а в тому, що ми, на наш сором, безнадійно провалили впровадження цієї найкращої системи, яку жінки і чоловіки вже розробили для захисту універсальних свобод.

 

Виклавши контекст незалежного огляду і здійснивши короткий tour d’horizon поточної ситуації в усьому світі, ми зможем із сильних позицій проаналізувати діяльність Міністерства закордонних справ та у справах Співдружності в його роботі на всіх рівнях за останні п'ять років, особливо стосовно його ролі в підтримці отих 80% переслідуваних вірних, які слідують за Ісусом Христом. Протягом наступних двох місяців я працюватиму з посольствами і високими комісіями Форин-офісу в обговоренні того, які дії були чи не були вчинені. Я також буду розглядати роль міністрів і політиків в централі Форин-офісу. Я розгляну роль Міністерства в репрезентації Сполученого Королівства з партнерами-однодумцями як у двосторонньому партнерстві, так і в багатосторонньому контексті. І хоча у формулюванні завдання, що "огляд буде зосереджений на роботі Міністерства закордонних справ та у справах Співдружності; інші державні органи, можливо, побажають взяти до відома моменти дослідження". І я дуже на це сподіваюся. Коротше кажучи, я оціню, що може бути належною відповіддю на потреби пересічного християнина, отої юної 16-річної нігерійської християнки, чиї права можуть забрати у розквіті юності і надій.

 

Мої висновки та рекомендації, можливо, неприємно чути: викликом для міністрів і цивільних службовців Міністерства закордонних справ та у справах Співдружності стане перетворити їх на конкретні рішення, які можна реалізувати. Викликом для решти нашої спільноти буде співпраця з найкращими дипломатами світу, що забезпечити нині у всьому світі реальність – як для християн, так і для людей всіх віросповідань чи без них – тих свобод, в авангарді створення яких стояла Британія».

 

 

05.05.2019