Петру Івановичу Холодному – 140. Холодний-старший залишив по собі те, що мало хто з його українських сучасників і соратників – геніальні вітражі.
18 грудня 1876 року народився український художник, державний і громадський діяч, член Української Центральної Ради, міністр народної освіти Української Народної Республіки, учений-хімік і педагог Петро Іванович Холодний. Його життя та діяльність тривалий час були замовчувані, а неперевершені художні твори – майже недоступними. Щойно у 1960-х в експозицію Національного музею у Львові повернули кілька творів, які вдалося зберегти під час фатальних подій 1952 року.
Але маємо монументальну спадщину геніального художника, якій таки вдалося пережити радянські часи й увійти в історію українського мистецтва – два величних вітражних комплекси у галицьких церквах вважаються шедеврами української вітражної культури ХХ століття.
Перша третина ХХ століття була етапною у розвитку українського мистецтва взагалі, а церковного – зокрема. Це виявлялося у цілеспрямованому утвердженні національної ідентичності, пошуку нових, часом оригінальних шляхів образотворчих і формально-пластичних висловів. До плеяди українських художників-новаторів початку ХХ століття відносимо М.Бойчука, М.Сосенка, О.Новаківського, О.Кульчицьку, Ю.Буцманюка та багатьох інших. Вивчаючи давній український іконопис і стінопис, перебуваючи під впливом новітніх мистецьких течій в образотворчому мистецтві, вони внесли в традиційне українське церковне малярство багато прогресивних змін, що народжувалися та розвивалися в європейській культурі. На нашу думку, одним із найцікавіших мистців першої третини ХХ століття є Петро Іванович Холодний, художник, який яскраво й самобутньо виявив себе в одному із найскладніших видів монументального мистецтва – сюжетного вітражу.
У 1920–х роках П.І.Холодний разом із великою когортою художників з Наддніпрянської України – Ю.Магалевським, П.Ковжуном, В.Дядинюком, С.Литвиненком та ін. – прибув до Галичини, де виконав кілька робіт у галузі монументалістики, які відразу стали знаковими. Серед них виділяємо два великих вітражних комплекси: у львівській церкві Успення Пресвятої Богородиці та у церкві Успення села Мражниця, що біля Борислава.
П.І.Холодний (1896-1930) закінчив київську гімназію та природничий факультет тамтешнього університету, отже був практикуючим науковцем. До переїзду до Львова він не був знайомий із «наукою» творення вітражу. Саме в Галичині мав можливість зблизька запізнати класичний вітраж (на металевій основі), з яким познайомився у храмовій архітектурі міста Львова й околиць, а також під час подорожей країнами Західної та Центральної Європи (Прага, Варшава, Париж).
Галичина віддавна «зналася» з класичним вітражем, а зі середини ХІХ століття до Львова й інших міст імпортували велику кількість кольорових вікон, що реалізованих у матеріалі провідними фірмами Німеччини й Австрії. Вже з початком минулого століття першість у виробленні готової вітражної продукції перейшла до польських майстрів. 1902 року архітектор Владислав Екільський і художник–декоратор Антон Туш створили в Кракові майстерню, яка отримала назву «Заклад з вітражів, художніх засклень». Вона виконувала класичні храмові вікна, розписані фарбами й обрамлені у свинцеву спайку. Вже у 1904 році до спілки з В.Екільським і А.Тушем приступив Станіслав Ґабріель Желенський, а через два роки він викупив заклад і став його власником.
Від самого створення закладу Желенського до роботи з вітражами було залучено майстрів з Німеччини, Італії, Австрії, де на початку ХХ ст. вітражне мистецтво займало одне з провідних місць. Заклад одержує офіційну назву «Краківська фірма вітражів, художніх засклень і фабрика мозаїки». Майстерня вирізнялась високим мистецьким і технологічним рівнем виконання робіт у матеріалі, про що говорить низка нагород на крайових і міжнародних виставках: Львів (1902), Бучач (1905), Мілан (1906), Відень (1907), Париж (1907) та ін.
Фірма С.Ґ.Желенського працювала передусім над проектами авторства знаних польських художників, створених для храмових споруд та інших архітектурних об’єктів. До Першої світової війни краківська фірма була однією з найбільших у Центральній Європі. Вона виконувала замовлення не лише з Польщі; як зазначав сам її власник, велику кількість робіт виконано для Східної Галичини, Буковини, Франції, Англії, Америки. Одним із найголовніших чинників її популярності Желенський вважав співпрацю з відомими художниками, в першу чергу – поляками (Я.Матейко, В.Виспянський, Ю.Мегоффер та ін.). На високий рівень виробництва впливали кілька важливих правил, запроваджених власником: проекти вітражів замовляли тільки у відомих художників; роботи в матеріалі виконували лише на високому професійному рівні; при виготовленні вітражних вікон використовували винятково якісний матеріал і найсучасніші технології.
Не менш важливим для Желенського у процесі роботи над виготовленням вітражів був факт тісної співпраці з художниками–проектантами. Сам власник писав, що “для підвищення мистецької якості робіт фабрики, виконання виробів у матеріалі необхідно проводити таким чином, щоби художник–проектант міг не тільки корегувати, але й пристосовувати чи змінювати власний задум до якісних і колористичних можливостей скла, що є надзвичайно важливим при виготовленні вітражів”. Крім великої кількості храмових вітражів, у майстерні виконувались кольорові вікна з найрізноманітнішою орнаментикою, рослинними та тваринними мотивами, пейзажами, призначені для адміністративних і житлових приміщень.
До 1939 року краківська фірма Желенського була практично єдиним реалізатором усіх великих вітражних проектів, створених для культових споруд Галичини. Саме вона виконала кольорові вікна у Вірменському соборі Львова (1927), церкві села Мражниця (1930) та ін.
Те, що виконання проектів українського художника П.І.Холодного були доручені саме краківській фірмі Ґ.Желенського немає нічого дивного, хоча на початку ХХ ст. У Галичині працювали потужні вітражні заклади Німеччини чи Австрії. Саме з цим закладом як високо професійною віражною майстернею мали справу українські художники, які навчалися у Краківській академії мистецтв, де підпрацьовували як звичайні майстри-вітражисти, навчаючись цьому складному виду прикладного мистецтва. Врешті, саме фірма Ґ.Желенського виконала у матеріалі проекти Модеста Сосенка для церкви села Підберізці (1910-ті рр.) під Львовом, що стало помітною подією у мистецькому житті краю і було високо оцінено митрополитом Андреєм, який ретельно спостерігав за процесами, що відбувалися у церковному мистецтві того часу. Тому підстави для вибору фірми-реалізатора вітражів, проектованих П.І.Холодним, припали на Краків.
Вперше проект Петра Івановича для вікон Успенської церкви у Львові, був представлений на IV Виставці ГДУМ (Гуртка діячів українського мистецтва). Саме після високої оцінки цього проекту, художник вирішив втілити свій задум у матеріалі – створити вітражний ансамбль у святилищі найгарнішої церкви Львова. Виготовлення вітражів фірмою Желенського за ескізами П.І.Холодного проходило поетапно – три вітражі в апсиді церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Львові було змонтовано протягом 1926–1927 років.
Зі спільної роботи майстрів–вітражистів фірми Желенського з Петром Холодним-старшим видно, з якою високою майстерністю, максимально використовуючи новітні технології вони реалізували в матеріалі найскладніші образно–художні задуми проектанта.
Усі вітражні проекти П.І.Холодного розраховані на високий професіоналізм у роботі з кольоровим листовим склом і металами. Він демонструє глибокі знання хімії та фізики, вміло застосовує їх не лише у проектуванні, але й у виготовленні вітражів. Усе своє творче життя П.І.Холодний експериментував з різними матеріалами та технологіями, а у мистецтво вітража ввів абсолютно нове образно-художнє розуміння, бачення та трактування цього жанру.
П.І.Холодний. Вітражі церкви Успення Пресвятої Богородиці у Львові
Перше і найголовніше у новітніх методах виготовлення вітражів, запропонованих Холодним, – використання півтонованого листового скла, його мінімальна термічна обробка (йдеться про збагачення поверхні скла окисами металів, його обробку кислотами), що давало можливість найкраще продемонструвати тональні нюанси скла. Особливо виразно це простежуємо у перших трьох вікнах апсиди церкви Успення Пресвятої Богородиці, де відтінків скла у фрагментах лише синього кольору нараховуємо близько 7, фіолетового – 10, зеленого – 12. Художня обробка накладного кольорового скла включає в себе продуктивно використану технологію травлення багатошарових накладів (це один із найскладніших видів обробки поверхні скла). Усі орнаментальні деталі вітражів із зображенням святих у львівській церкві Успення (одяг, атрибутика) виконані за допомогою травлення катаного скла двох і трьох різнокольорових шарів.
Ще одна підкреслено характерна риса творчості художника щодо трактування вітражів – мінімально-раціональне використання фарби: рисунки рук і облич виконано лише скляною фарбою, яка добре гармонує з напівтонованим склом і не є контрастною до темних ліній свинцевих з`єднань. У відтворенні ликів П.І.Холодний вдається до дещо «невітражного» рішення: на склі, ледь відтіненому вохристим чи сірим тоном, при допомозі спайки лінійно моделює деталі облич (зморшки, повіки, складки вуст). Основні лінії рисунку, які, на думку автора, найбільше характеризують вираз обличчя (розріз очей, контури обличчя, носа), зроблені за допомогою лінії-спайки, що доволі сильно виділяє їх, створюючи таким чином відповідну форму. Контури металевих з`єднань є темнішими, отже – найбільш виразними. Делікатна малопомітна графіка розписів скляною фарбою коричневого кольору в поєднанні з металевим контуром спайки творять характерну різницю в рисунку, що сприяє образотворчому баченню ликів Святих.
Виконуючи у матеріалі кольорові вікна архітектурних споруд, і художник–проектант, і майстерня–виконавець використовували найпрогресивніші тогочасні технології для досягнення кінцевого результату. Всі вітражі, проектовані П.І.Холодним, увійшли в історію українського монументального мистецтва як найкращі твори першої третини ХХ ст. у галузі церковного вітражу.
Чи не найкращу характеристику проектів вітражів для Успенської церкви у Львові дав Микола Голубець, процитувавши слова сучасника, доброго приятеля П.І.Холодного: «Оглядаючи щоденно проекти на вітражі, компоновані Вп. п. професором, не можемо не висловити нашого захоплення над простотою композиції і прямо майстерським рисунком. Уявляючи собі, як повинні виглядати ці вітражі в натурі, сміємо твердити, що виглядатимуть величаво. Пригадуючи собі з минулорічної парижської вистави численні вітражові композиції, можемо сказати, що Ваші проєкти стоять на тому рівені, що заграничні, які відзначено високими нагородами».
1926 року художник проектує ще три вікна для львівської церкви, які упродовж наступного року були виконані в матеріалі тією ж краківською фірмою: Св. Антоній і Феодосій Печерські, Св. Володимир і Ольга, почесні добродії церкви.
Наприкінці 1920-х років для новобудованої церкви у селі Мражниця (під Бориславом) П.І.Холодний проектує 10 фігуративних кольорових вікон, які 1929 року були виготовлені у Кракові. За станом здоров`я Холодний уже не міг контролювати процес виконання робіт і доручив цю справу Богдану Лепкому. Художник вже не встиг побачити вітражі на об`єкті – 1930 року він помер. Так само не побачив він і встановлених 1936 року кольорових вікон із багатофігурними зображеннями у південних вікнах церкви Успіння у Львові, про які вже йшлося.
Ще навчаючись у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, автор цих рядків почала наукову роботу про львівські вітражі, яка згодом переросла у дисертацію. Про П.І.Холодного у радянському мистецтвознавстві не було жодного слова і про його кольорові церковні вікна із сакральною тематикою ніхто не згадував (хіба двома словами та двома чорно-білими світлинами – Володимир Овсійчук у своїй книжці 1969 року). Та й самі вітражі у тому часі мали інший вигляд як зараз.
У церкві Успення Пресвятої Богородиці у Львові на окремих вітражах темною фарбою були замальовані фрагменти з українською символікою: герб козацтва на щиті Архангела та тризуб на грудях у св. Володимира.
Вже наприкінці 1990-х шиби було помито, і нині ми маємо можливість вповні бачити красу сюжетних вікон.
Плачевною була ситуація із мражницькими вітражами – сцена Благовіщення в центральній апсиді храму практично була знищена.
П.І.Холодний. Вітражі церкви Успення Пресвятої Богородиці у Мражниці (Борислав)
На старих чорно-білих світлинах важко було впізнати вікна церкви з вітражами, проектованими П.І.Холодним і виготовленими фірмою С.Ґ.Желенського у 1930-х. За архівними матеріалами, уламками скла та металевими перетинками реставраторам пощастило відновити зображення, і зараз церква під Бориславом прикрашена вітражами митця, який встиг за коротке, але насичене творчістю життя створити шедеври українського церковного монументального мистецтва.
П.І.Холодний. Святий Великомученик Йосафат Кунцевич (вітраж у Мражниці)
18.12.2016