Ірина Гах

У квітні відзначатимемо 120 років з дня народження Лева Ґеца (а у грудні ще раз згадаємо його з нагоди 45-х роковин смерті). Попередні наші публікації про видатного галицького митця (за 4 лютого та 26 лютого ц. р.) стосувалися переважно львівського періоду його творчості. Цього разу – про сяноцький і краківський періоди.

     

 

До Сяніка Лев Ґец прибув у січні 1925 року. З того часу маленьке містечко стало для молодого художника не тільки рідною домівкою, але й «улюбленою натурою» – кожної вільної хвилини він малював краєвиди, архітектуру, старі вулички містечка. Працюючи у школі, Ґец 1926 року здав у Краківській академії мистецтв іспит, який надав йому можливість збільшити викладання у середніх загальноосвітніх школах.

 

Але, попри зайнятість роботою у Сяніку, митець не втрачав тісного контакту зі Львовом. При першій нагоді він приїздив до Національного музею, брав участь у виставках, був свідком розбудови та розвитку музею. Він мав підвищений інтерес до музейної справи, що й підштовхнуло до рішення розпочати дослідницькі експедиції українськими селами довкола Сяніка. Молодий чоловік із захопленням поринув у вивчення матеріалів, пов`язаних із історією, побутом та традиціями лемків. Із мандрівок (чи правильніше сказати – експедицій) він привозив давні ікони, інші історичні пам’ятки, а також робив численні світлини. За короткий час у Ґеца назбиралася доволі велика збірка, що почала вимагати відповідного приміщення й опрацювання. Громада Сяніка зауважила ініціативу художника зі створенні збірки української давнини та належним чином оцінила його старання, тим більше, що Ґец був активним діячем «Просвіти», учасником місцевого хору, та й виставкова діяльність у 1920-х роках була добре відомою у невеликому містечку.

 

Перші експозиції музею «Лемківщина» 1930-ті рр.

 

 

Так, на початку 1930-х років у Сяніку з`явився етнографічний реґіональний музей під назвою «Лемківщина». Зібрані експонати були розміщені в одній кімнаті, яку для цієї благородної справи виділив місцевий парох о. О.Константинович, про що згадувалося в тодішній українській пресі: «Має музей і музейну обстановку, як 3 бібліотечні шафи, 2 ґабльотки і ін.». За короткий час при музеї розпочало роботу і товариство під назвою «Лемківщина». Всі обов`язки Ґец виконував на громадських засадах: був директором, екскурсоводом, касиром, реставратором тощо. За кілька років його вже добре знали у культурологічних колах, запрошували на з`їзди музейних працівників, він брав участь у конференціях, де представляв культуру лемків.

 

1936 року за фінансовою підтримкою Товариства «Лемківщина» світ побачило перше число однойменного збірника (де, зокрема, було опубліковане дослідження «Історія культурного руху на Лемківщині – праці письменника і знавця Лемківщини д-ра Франца Коковського»).

 

Українська громада Сяніка високо оцінювала доробок Лева Ґеца, особливо після того, як навесні 1931 року Towarzystwo Przyjaciȯł Sztuk Piȩknych представило твори Лева Ґеца у своїх виставкових залах. Про творчі досягнення прихильно відгукнулася не лише українська, але й польська преса, адже митець запропонував до огляду роботи, створені останніми роками, де головною темою було улюблене містечко Сянок: «Артист уміє дивитися на будівлі та їх інтерпретувати. Зі зручно вибраного мотиву компонує образ як цілість, упрощену в рисунку й видержану в тоні. Кольорів уживає економно, вміло орудує лязуруванням (спосіб мальовання, в якому поверхню криючого кольору перетягається другою прозорою верствою – Z) – і тим його праці дають вражіння суцільне і спокійне. З попередніх літ з приємністю стверджуємо його сталий постепенний розвій, його спокійний похід вперед».

 

Лев Ґец почувався реалізованим: він створив музей, брав участь у виставках, його знали і шанували у Сяноку, про нього схвально писала преса. Але він хотів більшого успіху, зокрема – у рідному Львові.

 

 

Восени 1931 року відбувалася знакова подія – «Перша виставка Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ) з участю запрошених французьких, італійських і бельгійських мистців та української паризької групи». Виставка була відкрита у Національному музею у Львові, саме в стінах тої організації, яку так любив Ґец, з якою, в короткому минулому, у нього були далеко не однозначні стосунки. Виставкові проекти сучасної європейської образотворчості у часі співпали з успіхами митця у творчій і музейній праці, а головне, за роки Ґец отримав «прощення» від митрополита Андрея та директора музею – Іларіона Свєнціцького, авторитети яких в мистецьких колах були безапеляційними. А це означало, що шлях до творчо-виставкової діяльності у Львові був відкритий, і Ґец із великою ініціативою поринув у мистецьку діяльність.

 

1932 року він власноручно написав заяву до вступу в АНУМ.

 

Заява Ґеца про вступ до АНУМу. 1932

 

Асоціація організовувала надзвичайно інтенсивну діяльність: виставкові проекти (збірні та персональні виставки), видання ілюстративного журналу та газети, активна участь у мистецькому житті краю. Саме на початку 1930-х років, за безпосередньою ініціативою АНУМ, відбувся серйозний «прорив» українських художників «на Захід»: анумівці брали участь у виставках не лише у великих містах Польщі: Кракові, Варшаві, але й в Італії, Німеччині, Франції. Українськими графіками захоплювалися, про них писали, їх запрошували на виставки не тільки в Європі, але й до Америки.

 

Разом із галицькими (і не тільки) художниками Ґец виставляється у відомих культурних установах Берліна, Праги, Чікаго (1933), Парижа (1934), Риму (1938) та ін.

 

В лютому 1934-го АНУМ «репрезентувала творчість маляра Льва Ґеца зі своїм власним до інших неподібним обличчям». Виставка була доволі великою. Її розмістили у п`яти кімнатах, де першу займали твори, присвячені усусівській тематиці, у наступних до уваги глядачів представлені олійні пейзажі, графіку (дереворити, літографії), рисунки «кредкою» (йдеться про пастель) та ін. До виставки був виданий каталог, підготований Іваном Іванцем, керівником виставкового проекту був Святослав Гординський. Це був черговий успіх, адже про нього говорили як про одного із успішних художників асоціації: «На виставці Ґеца пре публіка з банкнотами в руках і розхапує образи» (із тодішньої української преси).

 

Міжвоєнний період був надзвичайно плідним для художника, що й було вартісно оцінено його товаришами-анумівцями – 1939 року Асоціація видала невелику монографію, присвячену творчим досягненням Лева Ґеца.

 

Під час німецької окупації Лев Ґец надалі залишався працювати у Сяніку, зокрема, опікувався музеєм, усіма можливими засобами рятував від розграбування безцінну колекцію: «Під час Другої світової війни музей «Лемківщина» був загрожений, і Ґец мусів нераз боронити його різними способами проти загарбництва гітлерівських окупантів. Також у пізніших роках він не хотів залишати його на ласку й неласку долі, а волів залишитися на місці, щоби охоронювати отсі пам`ятки перед загладою», - писав у своїх спогадах Д.Горняткевич.

 

Підчас наступу радянських військ у 1944 році Лев Ґец передав місцевій владі всю музейну колекцію «Лемківщини» і виїхав спочатку до Нового Санча, а згодом до сестри Ольги Рибалтовської – у Краків.

 

Це давнє польське місто з багатою культурою на багато років стало для художника рідним. Це було свого роду «повернення» у прекрасні юні роки навчання у Краківській академії мистецтв, спомином про улюблених викладачів, які прихильно ставилися до студентів-українців. Та часи змінилися – у 1950-х роках Польща була вже іншою. Після ганебних післявоєнних польсько-радянських договорів, територіальних перерозподілів, переселень українців і поляків тощо суспільно-політична ситуація ще довгі роки залишалася напруженою та неоднозначною. У Академії також панувала доволі складна ситуація. Є цікаві спогади одного з випускників-українців, який описав «академічну історію» тих років: «Ґец був третім українцем кандидатом… Двома його попередниками були: уродженець Холмщини Рафаїл Гадзевич, що ще в 1934 ставав до конкурсу на професора, а другим уродженець Полтави Василь Требушний, який був в рр. 1926-1939 інструктором кераміки на відділі різьби. Для характеристики відносин, які здавна панували в краківській Академії, вистачить згадати, що Гадзевич не діставав катедри тільки по причині «замалих патріотичних переконань», та сама судьба судилася згодом і Требушному. Шовіністичні настрої покутують безперервно й в режимовій «демократичній Польщі». Для Ґеца – українця не стало також місця в ряді дійсних професорів в Академії мистецтв у Кракові. Перш усього з націоналістичних, а відтак і конкуренційних причин, він став лише адьюнктом і на тому становищі виконував свої педагогічні обов`язки аж до 1961 р., коли перейшов на емеритуру».

 

У 1950-1960 роках Ґец працював на кафедрі рисунку Краківської академії мистецтв.

 

 

Весь «краківський період» творчості Лева Ґеца – це повсякчасна творча праця, коли художник створює сотні рисунків архітектури старого міста польських королів. Це не тільки відомі пам`ятки, але й мальовничі дворики, фрагменти старих мурів, давніх забудов, краківських кам`яниць і окремі екстер`єри й інтер'єри (сходові клітки, коридори, брами). Без сумніву, особливе місце у графічних зображеннях Кракова займали відомі архітектурні споруди Вавеля, Маріяцького костьолу, знаменитих монастирських комплексів. У зв`язку з перебудовою міста, реставраційними, ремонтними й оновлювальними роботами, які проводилися у повоєнному Кракові, все, що зробив художник, становило не лише художню, але й історичну цінність.

 

1958 року світ побачила перша книга, ілюстрована творами художника, під назвою «Давні майдани та подвір`я Кракова в рисунках Лева Ґеца», про яку писали: «Дивлячись на репродукції тих рисунків, глядач мусить подивляти перш усього неймовірну легкість їх виконання, вони роблять вражіння, що їх виконавцем не був маляр, лише досвідчений архітект  і то глибокий знавець старовини… у творах Ґеца рисунки перестають бути лише якимсь конвенційним договором, вони дають повну ілюзію дійсности».

 

15 вересня 1962 року у центральних виставкових приміщеннях Кракова на Ринку відкрилася виставка «Краків в 403 рисунках Льва Ґеца», яка була тематично приурочена до святкування 1000-річчя існування Польської держави. Преса з захватом розповідала про експозицію, схвально оцінювала малярські здобутки, з пошануванням згадувала про художника, називаючи його «Malarz Krakowa». Саме тоді виникла ідея видання альбому рисунків Л.Ґеца.

 

1965 року, до 50-річчя, Українське Суспільно–Культурне Товариство міста Кракова організувало урочисте святкування ювілею Лева Ґеца, до якого художник отримав пам`ятну медаль. Наступного року художник подарував 466 робіт (твори з виставки «Краків в 403 рисунках Льва Ґеца»), які були оцінені у 500.000 злотих, місту. Міська влада передала цей дар до фондової колекції Історичного музею.

 

Але у «краківський період» в Ґеца були успіхи не лише в Польщі. 1960-ті роки були тріумфальними й за кордоном. Зокрема, у січні 1962-го, у залах Літературно- Мистецького Клюбу в США відкривали виставку праць художника. Як виявилось, в Америці у приватних колекціях зберігалися ранні твори митця (1920-1930 років). Українська преса США розповідала про урочисте відкриття виставки 47 творів, які вважалися втраченими. На відкритті вступне слово виголошував Сергій Литвиненко (скульптор, який, разом із Ґецом брав участь у мистецькому житті міжвоєнного Львова).  Про  Ґеца говорили як про «мистця, людину і засновника Лемківського музею у Сяноку». Особливо багатозначно прозвучала ще одна фраза: «Доказом зацікавлення публіки мистецькими працями проф. Л.Ґеца було закуплення поважної кількости його образів, показаних на виставці».

 

 

Восени 1967 року в Америці з успіхом відбулася «Вистава картин артистів-малярів М.Анастазієвського і Лева Ґеца».

 

Того ж року Президія Ради Міністрів Польщі Леву Ґецу присвоїла звання «Заслужений на мистецькій ниві ПНР». 

 

 

 

29.03.2016