Степан Смаль-Стоцький і українська мова. (1859—1934)

[Вістник, 1934, кн. 3 (березень), с. 202-204]

Загально говориться, що наука буває обєктивна. В деяких ділянках так і є. Хочби в матиматиці, фізиці, астрономії. Та менше є „наукової“ обєктивности в тих ділянках науки, що цікавляться діяльністю самої людини. Вкажім хочби на історію. Як оцінюють працю Б.Хмельницького поляки, москалі та українці? Хто з них має слушність, де є „наука“ в професора дра Ґурки, чи в його пристрасних противників, також про­фесорів і докторів?! Таж наука шукає завжди тільки правди, а правда може міститися тільки в „а“, „б“, або „в“, а не і в „а“ і в „б“ і в „в“!

Подібний брак обєктивности буває і в словянознавстві, чи україністиці. Творилися не тільки всякі схеми „общерус­ской“ історії, але також і ріжні теорії Поґодіних та Соболєвських, що на основі „наукових“ доказів забирали нам кілька століть нашої історії. Нашу мову вчені наших завойовників уважали наріччам російської мови, іншіж, трохи „ліберальніші“, вчили, що наша мова є рівнорядною посестрою з іншими словянськими мовами, тількиж не творилася вона рівночасно зі словянськими мовами, бо аж до XII століття була тільки одна, т. зв. „праруська“ мова і з неї повстала мова російська, українська і білоруська. Так навчали цілі десятки літ російські вчені і їхні погляди приймали й інші слявісти: словянські та несловянські, а навіть і українські, що часто бували учнями російських професорів.

І ось, проти повищої „правди“ відважився виступити проф. Степан Смаль-Стоцький в праці німецькою мовою під заг. „Grammatik der ruthenishen (ukrainischen) Sprache“ (Відень, 1913 ). Повторилася ця сама історія, що була при появі пер­шої історії української літератури О.Огоновського та першої наукової „Історії України-Руси“ М.Грушевського. Російські вчені в подібних випадках завжди протестують проти „сепара­тизму“, хоч і не називають свого виступу по імени, тільки боронять „наукових“ правд, які вони самі видумали для обо­рони „єдіної нєдєлімої“. Царський уряд не щадив гроша для своїх слявістів, бо розцвіт цієї наукової ділянки був доброю реклямою для Москви по цілій Словянщині, а школи російських учених мали багато прихильників-мовознавців і серед інших словянських народів.

Цим тільки треба вияснювати факт, що названа праця Степана Смаль-Стоцького впала неначе бомба серед спокійних кабінетних учених1). В кінці своєї праці підсумував автор свої досліди над українською мовою в окремому розділі під заг. „Місце української мови серед словянських мов“ (ст. 455—495), де ствердив:

1) Не було ніколи т зв. „праруської мови“, спільної для українців і росіян, так як ніхто сьогодні не говорить про „пра­південнословянську“ чи „празахіднословянську“ мову (давнішеж були й такі гіпотези!). 2) Українська мова виводиться безпо­середно та просто від прасловянських говорів, так само, як і всі інші словянські мови: польська, чеська, сербська чи бол­гарська. Українська мова є і своїм віком і своєю якістю рів­норядною посестрою всіх інших словянських мов.

На цю працю українського вченого появилося багато критик в мові: французькій, німецькій, російській, польській, чеській, мадярській і українській. (Тут не від речі буде при­гадати, що українські вчені досить згідно... мовчали про появу такої важливої праці а рецензію до київської „України“ (1914, 1.) написав аж Шахматов!). Такі поваги в слявістиці, як Яґіч, Шахматов, Вондрак виступили дуже різко проти підсумків граматичної праці Ст. Смаль-Стоцького. Воно і не могло бути інакше! Принявши його висновки треба було зревідувати своє вчення про деякі мовні явища. Ось український учений твер­див, що в українській мові (подібно як у чеській, словінській, болгарській і сербській) вже від самих первопочинів не мягчи­лися шелестівки перед чистою голосівкою е (отже в укра­їнській мові було завжди тільки тебе). В російській мові в по­дібних випадках наступає мягчення і Шахматов написав був раніше навіть цілу розвідку (по німецьки) про те „Як в укра­їнській мові зникло мягчення перед е, і“, бож українська мова мусіла, бодай колись, на думку російського вченого, і в цьому явищі годитися з російською. Щоби це довести, послугувався Шахматов, як пише Ст. Смаль-Стоцький, „скомплікованою і до­вільно штучною гіпотезою“, яку також і польський учений назвав у рецензії на книжку Ст. Смаль-Стоцького „zbyt za­wiłą і sztuczną“.

Ми навмисне задержалися на цій одній точці, щоби пока­зати, якою сміливою була праця українського вченого, що не побоявся проголосити правдиву думку про українську мову проти найбільших представників тогочасної слявістики. Навіть непримиримі критики мусіли признати, що наш автор дуже добре описав українську мову, вони тільки обурювалися на вміщення української мови серед славянських мов, конкретно, на цілковите її усамостійнення від російської. А проте праця Ст. Смаль-Стоцького примусила хоч частинно змінити погляди навіть самого Шахматова. Сьогодні між молодшими словянсь­кими мовознавцями панує вірніший погляд на українську мову чим був давніше і це теж заслуга нашого вченого.

В останніх роках Ст. Смаль-Стоцький ще кілька разів по­рушував питання, що відносяться до клясифікації словянських мов і сьогодні його погляди вже не є єресю для вчених, як це було тому двацять літ. Молоді вчені на Великій Україні отряслися з „єдинонеділимського“ чаду російської науки і по­чали досліди над нашим мовним скарбом. Але московські большевики скоро побачили, що книга про українську мову, що словник нашої мови — це „політичний сепаратизм", це „са­мостійна Україна“ — та казали понищити вже надруковані книжки, а авторів словників вигнали на Соловки.

Ст. Смаль Стоцький може бути гордий, коли бачить, що його погляди приймаються серед щораз то ширших кругів своїх і чужих учених. Ось автори великої праці підзаг. „Істо­рія форм української мови“ (Харків, 1931, 352 ст.) не узнають зовсім „праруської“, чи там якоїсь „східнословянської“ мови, тільки випроваджують сучасну українську мову просто від пра­словянської доби. Це є справжня та єдина перемога дійсного ученого, бо його думки впали на плодючу ниву.

Працьовите життя Ст. Смаль-Стоцького не вичерпується тільки мовознавчою науковою працею; він трудився багато і як громадський та політичний діяч і як професор педаґоґ. Овочі його політичної та громадської праці знищила за кілька літ по війні зміна політичної влади на Буковині; трівкіші сліди лишила його педагогічна праця; та найтриваліша, бо незнищима його будівля — це його граматична праця; в якій може й треба буде часом направити маленькі розколини та нищити або пе­ребудовувати не треба буде ніколи.

_____________________

1) Степан Смаль-Стоцький є автором і шкільних граматик (перше видання 1893 р) і творцем правопису, що ним у нас писалося перед вій­ною. Автор уже в шкільному підручнику створив свою оригінальну систему граматики, побудовану тільки на законах української мови та не тракту­вав нашої мови як додаток до російської або церковнословянської. Це не подобалося вже тоді всяким своїм та чужим обєдинителям.

[Вістник, 1934, кн. 3 (березень), с. 202-204]