(Від власного кореспондента.)
СЕМИЙ ДЕНЬ РОЗПРАВИ.
Процес про жалюгідні події в Белзці добігає до кінця. Нині зізнавали останні свідки, покликані обороною, опісля промовлятимуть оборонці. Вироку сподіються в середу в ночі тимбільше, що на четвер розписана в цій салі нова розправа. Зацікавлення процесом далі велике. Публика щільно виповнює салю і живо коментує хід процесу, а головно зізнання св[ідка] Фурмана, в яких пробиваються передовсім два моменти, що їх підніс цей свідок, а саме:
1) що учасники нападу в Белзці були перестрашені та заскочені траґічним його вислідом, бож їх ціллю було лише здобуття гроша та 2) що Качор згідно з найсильнішим переконанням свідка був рішуче одним із учасників нападу. Зацікавлення публики розправою тимбільше, що саме в понеділок зізнавала наречена Качора Текля Янович.
Як перший зізнавав голова т-ва „Сила" Павло Музика, 34-літній друкар, опісля 25-літній столяр Степан Кукналь, столяр Володимир Чучман, друкар Григорій Заремба та бібліотекарка «Сили" Софія Табора.
Всі ці свідки зізнали, що критичного дня, себто 6. травня 1937 р. підс[удний] Качор був вечором у т-ві «Сила». Всі вони подають згідно, що саме ту дату тому так добре собі запам’ятали, бо тоді був празник св. Юра і латинське свято. Деякі з цих свідків памятають, що того дня розмовляли навіть з підсудним, але вже не памятають змісту цієї розмови. Голова т-ва Павло Музика зізнав, що донині пам’ятає картину, як того дня, сподіючись, з нагоди празнику св. Юра більшого натовпу в т-ві контролюючи, чи зберігають лад у поодиноких салях бачив, як підс[удний] Качор стояв у малій бібліотечній кімнаті побіч бібліотекарки, при отвореній бібліотечній шафі. Бібліотекарка Софія Табора була в плащі, в зеленім беретику на голові. Цих свідків засипують низкою питань прокуратор, суддя Шайда, д-р Мошинський та оборонці. Свідки обстоюють при своїх зізнаннях, що Качор був 6. травня вечором у домівці т-ва. Характеристичний є між іншим запит судді присяглого Мендика чи „Сила" є леґальним товариством і чому має таку назву?
По чвертьгодинній перерві між присутніми почала кружляти поголоска, що на коридорі суду арештовано на приказ прокуратора св[ідка] Павла Музику під замітом намови непереслуханих ще свідків до фальшивих зізнань. Одночасно прокуратор поставив внесок, щоби трибунал переслухав поліцая Квапінського на обставину, що св[ідок] Музика звернувся на коридорі до інших свідків, щоб зізнавали, що Качор був 6. травня у "Січі" в чорному одінні та яку мав фризуру.
Обор[онець] Шевчук не противився цьому внескові, бо не вірив, щоб Музика, як розумна людина, міг у приявності поліцая допуститися такого вчинку і просив, щоб переслухано також тих свідків, до яких Музика мав звертатися, що саме він до них говорив.
По нараді трибунал рішив переслухати поліцая Івана Квапінського, який заприсяжений зізнав, що бачив Музику, як він зблизився до інших свідків. Тому пішов за ним і почув, як Музика оповідав їм, що говорив на розправі, а саме про чорне одіння та бачки.
Св[ідок] Софія Табора, бібліотекарка „Сили"' зізнала, що у Великодну суботу позичила від Качора на вулиці як від тіточного брата своєї матері, 5 зол., що їх обіцяла йому за кілька днів звернути. Колиж несподівано третього дня свят стрінула на свяченім у нареченої Качора Теклі Янович, перепросила його, що не звертає йому ще довгу, але зверне його в четвер у т-ві „Сила". Отже бачила Качора в суботу 1., у вівторок 4. і в четвер 6. травня, коли йому довг дійсно звернула. Дати цих днів тому так добре запамятала, бо саме був це час свят і посвяточні дні і що саме йшло про зворот позички.
На низку питань св[ідок] Табора обстоює при цих датах.
ЗІЗНАННЯ НАРЕЧЕНОЇ КАЧОРА.
Св[ідок] Текля Янович, це 30-літня жінка, з правильними рисами лиця, убрана в чорний плащ і зеленій шапочці, в руках ручна торбинка. Підчас своїх зізнань кілька разів обертається та обмінюється довшим поглядом зі своїм нареченим Качором. Зізнала, що Качор прибув до неї 2. травня, себто першого дня свят і днюючи та ночуючи в неї перебув аж до 8. травня. В день виходив на місто, вечорами все вертався. На питання про подрібний хід побуту Качора 6 травня зізнала, що цього дня прийшов в год. 7. рано її пан Файвлєвич, який саме тоді приїхав, до кухні і бачив там Качора, який сидів на табореті. На його запит, хто це, відповіла, що її наречений. Того дня був у неї її краян Назар, що служив тоді при війську і питав, чи не було кого знайомого з їх села. Запамятала дату 6. травня тому, бо це було свято св. Юра, коли то багато прочан з’їздиться до Львова. Качор носив на лівій руці годинник; рукавичок ніколи в літі не мав. Далі відповідала на низку питань у справі вияснення суперечностей її зізнань зі слідства з теперішніми. Свідок пояснює, що тоді не могла собі точно устійнити черги фактів.
Чергові свідки Михайло Лещук, 17-літній пастух з Івахова, денний зарібник Осип Цап та жінка Івахова Павлина зізнають, що не чули, щоб у травні минулого року хтонебудь в ночі стукав до хати Івахова і що Івахів тоді в ночі ніде не виходив. Не відомо їм, щоб хто тоді цілий день перебував на стриху хати, що були би запримітили. По переслуханні цих свідків оборона поставила цілу низку внесків.
В понеділок вечором зізнавала по польски св[ідок] Марія Дзядиґа, римо-кат., жінка підс[удного] Тимка. На питання прокуратора і судді Шайди Марія Дзядиґа заявила, що брат її чоловіка підс[удний] Гринько признався перед нею, що пізнав Качора як того, якого відвозив до залізничної стації. Підсудні Гринько і Тимко Дзядиґи підтвердили зізнання цього свідка. Ці зізнання викликали велике вражіння.
(Див. також "Діло", ч. 53, 54, 55, 56)
Докладніше про справу нападу на Ясінських:
- Богдан Казанівський "Шляхом «Леґенди»"
- Петро Мірчук. Нарис історії ОУН. Том I
16.03.1938