У старій німецькій студентській пісні співалося: «Коли виходиш з пабу (чи бару), усе здається дуже дивним… Те, що було зліва, тепер справа, вулиця крива; те, що справа, стало зліва, будинки навспак. Як знайти дорогу додому?»
Такою в загальних рисах є ситуація в нинішній Європі і взагалі у світі. Звісно, ми знали, що лівиця зробилася консервативною на сході, що соціалістична економіка перетворилася на державний капіталізм. Але ніхто не знав, до чого це дійде. Хто міг передректи, що лідер російської правиці заявить, що європейські крайні консерватори «стануть нашою п’ятою колоною»?
Ніхто не міг уявити, що це означатиме в зовнішній політиці. Іран був основним ворогом американців, і тепер вашингтонський істеблішмент робить спроби умиротворити Тегеран, в той час як Саудівська Аравія і держави Перської затоки намагаються отримати американські гарантії безпеки супроти іранської агресії. Серед турків запанували антизахідні настрої, щонайменше в їхній риториці. Спочатку вони були налаштовані лише проти Ізраїлю, але тепер їм не подобаються усі, хто каже їм, що вони вбивали вірменів. Утім, їхня економічна ситуація не є аж такою доброю і їм потрібно вважати, до якої межі вони можуть дратувати своїх сусідів. Здавалося, вони стали більш дружньо налаштованими до росіян, але тепер росіяни занадто натиснули на кримських татар, а також заприятелювали з вірменами, а цього Анкара аж ніяк не бажає. Турки плекали сподівання посилити свою позицію в Центральній Азії, але це не дуже сподобалося узбекам і казахам, а також росіянам; усе є значно складнішим, ніж здавалося два роки тому.
Американці, схоже, дуже бояться Ісламської держави; тобто тих, хто хоче створити велику ісламську державу і халіфат. Але якщо такі країни, як Єгипет і Кенія, вдаються до енергійних заходів супроти них, Вашингтон поводиться боязко: не заходьте задалеко, ситуація може повернутися і проти вас і проти нас. Правдою є те, що збільшується кількість радикально налаштованих молодих людей в США та інших західних країнах, які приєднуються до воїнів джихаду на Близькому Сході та в Азії. Чи знають американці, що будуть робити, коли ці бійці повернуться на Захід?
Росія залишається проблемою для США; Путін продовжує думати, що розвал Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою минулого століття. Та до якої межі він хоче дійти, щоб відновити СРСР? Намагатиметься об’єднати шматки старого «союзу непорушного», як співалося у радянському гімні, чи лише ті частини, де етнічні росіяни становлять більшість? Іншими словами – лише Молдавію, схід України і Білорусь чи також балтійські країни?
Росія зіштовхнулася з економічними проблемами… Досі падіння вартості рубля не мало важливого впливу на економіку. Але це, схоже, змінюється. Зменшилися зарплати державних службовців. Ці урізання не є радикальними, але вони збіглися з іншими урізаннями бюджету – майже по всіх статтях окрім оборони. Путін мав велику народну підтримку, тоді як уряди Західної Європи могли лише мріяти про 70-80% народної підтримки. Утім, сталося так, що ця підтримка опиралася на припущення, що справи в Росії йтимуть добре, особливо у сфері економіки. Якщо це зміниться, підтримка майже точно зменшиться.
На даний момент російські дипломати починають доводити, що насправді вони не залежать аж так від американців чи від Європи, і що з огляду на те, що вони встановили тісні політичні та економічні зв’язки з Китаєм, почуваються доволі надійно. Але це лише найменша частинка загальної панорами. Окрім того факту, що китайській економіці останнім часом також велося не надто добре, за встановлення тісніших зв’язків з Китаєм також потрібно сплатити певну ціну. Це аж ніяк не та перспектива, яку леліють росіяни. Деякі оглядачі застерігали супроти неї і говорили, що Росія повинна зберігати відкритим будь-яке право вибору. Тим, хто попереджав про цю небезпеку, сказали замовкнути чи говорити тихо. Але усі в Москві знають правду. Яка може бути рівність між двома країнами у довгостроковій перспективі, якщо населення однієї з них є майже удесятеро більшим, ніж іншої, а її економіка є в три або в чотири рази більшою, ніж економіка іншої?
Два роки тому говорилося, що в той час як деякі західні країни не процвітають, а в деяких східних є проблеми, країнам BRIC (з економікою, яка швидко розвивається), схоже, ведеться непогано. Утім, гляньте на Бразилію: останній показник ВВП становить менше 0,2%. Проте Індія інформує про ВВП понад 7%, а Індонезія – про 5%, тож є надія і нема причин впадати у відчай.
Вальтер Лакер, радник Центру стратегічних та міжнародних досліджень у Вашинґтоні
Walter Laqueur
La gran confusión
La Vanguardia, 23/ 05/2015
Зреферувала Галина Грабовська
26.05.2015