Львів почав «першотравнити» разом зі світом

125 років тому у Львові вперше відзначили День міжнародної солідарності трудівників. Львівські робітники 1890 року відсвяткували Першотравень уперше в Україні – спільно з пролетарями Європи й Америки. Тоді він проходив з вимогами 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати та загального виборчого права.

 

Чикаґо, 4 травня 1886 року

 

 

Це святкування було знаком пам’яті про робітничі протести в Чикаґо, які почалися 1 травня 1886 року. Того дня сотні тисяч робітників найбільших промислових центрів США вимагали впровадження 8-годинного робочого дня. Робітничі протести в Чикаґо тривали й у наступні дні. 4 травня на площі Геймаркет невідомі кинули бомбу в лави поліціянтів. Загинуло 7, постраждали ще до 50 поліцаїв. Правоохоронці почали стріляти, загинули 4 страйкарів.

 

Було заарештовано робітничих лідерів Чикаґо серед яких були й анархісти. Вісьмох анархістів звинуватили у причетності до вибуху й засудили до страти на шибениці. Пізніше трьом із них замінили смертний вирок на 15 років каторги, інших стратили 11 листопада 1887 року.

 

У 1888 року з’їзд Американської Федерації Праці у м. Сент-Луїс оголосив 1 травня Днем загальнонаціональної боротьби за права робітників. На II (Паризькому) конгресі II Інтернаціоналу 14 липня 1889-го ухвалили рішення про організацію 1 травня 1890 року "в усіх країнах і містах" масових виступів трудівників з вимогою офіційного скорочення робочого дня до 8 годин.

 

Вперше ці заходи робітники мали проводити 1 травня 1890 року. Вони вимагали, щоби цей день (того року це був четвер) був неробочим. Уряди по різному ставилися до таких пропозицій. "В Австро-Угорщині питання щодо першотравневого святкування вирішували на рівні влади, зокрема міністрів. Представники керівних органів Австро-Угорщини, за прикладом сусідніх держав та союзників вирішило погодитися на вимогу робітників щодо святкування 1 травня і за бажанням робітників цей день зробити вихідним. Хоча у Галичині, зокрема у Львові, Кракові органи місцевої влади, польські робітничо-ремісничі організації робили спроби щодо перенесення робітничого свята на 3 травня – день польської конституції" ¹. В деяких країнах (Британія, Іспанія) перенесли робітниче свято на неділю – 4 травня.

 

Однак Галицьке намісництво було занепокоєне поширенням робітничих протестів у промислових центрах Моравії та Австрійської Сілезії, які могли перекинутися до Галичини. Це підтвердили події в місті Бяла, відділеному граничною річкою від міста Більськ у Сілезії (тепер це об’єднане місто Бєльсько-Бяла). 24 квітня 1890 року там зібралися на головній вулиці до 8 тисяч робітників місцевих підприємств. Коли військо пробувало їх розігнати, ті "стали фляшками з камінєм обкидати войско". У відповідь солдати почали стріляти. Вбито на місці 4 робітників, ще кілька тяжкопоранених померло в наступних днях.

 

24 квітня львівські газети надрукували оповіщення президії ц. к. намісництва "В справі 1-го мая в Галичині" підписане намісником Галичини Казимиром Бадені, у якому, зокрема, написано: "Хоч би навіть робітники і их проводирї, відповідно до кількакротно заявлених впевнень, справдї мали щирий намір при святкованю 1 мая не зійти з тїсно законної дороги і уникати старанно всякого конфлікту з властями, то однако не підпадає сумнївови, що робітники не можуть дати певної поруки в згаданім напрямі, бо при розяреню, викликанім в широких кругах попередними аґітаціями, і при передвиджуванім громадженю значнїйших мас людности на певних точках, не легко прийдесь спинити наплив і вдертє елєментів, ненавистних праци, котрі ворожі всякому порядкови надуживають кождої подібної нагоди до каригідних і небезпечних провин" ².

 

Наприкінці квітня на мурах Львова з’явилися плакати, які закликали робітників взяти участь 1 травня у загальних зборах в ратуші.

 

Ситуація в галицькій столиці нагніталась. Зранку 1 травня батьки боялися висилати дітей до школи, крамарі не поспішали відкривати свої склепи, а селяни не приїхали до міста на ринок. "Торгові полиці були здебільшого порожніми: ні хліба, ні овочів, ні м'яса не було. Вулиці міста патрулювала поліція, в низці місць, зокрема біля Ратуші та на цитаделі, були сконцентровані військові" ¹.

 

Але четверговий день пройшов спокійно. "О 10 год. ранку робітники заповнили подвір’я ратуші. Багато їх також заповнив дві сторони Ринку; порядок забезпечував комітет робітників. Зібрання розпочалося о 10 годині. Відкрив його п. Антоній Маньковський, друкар, який засвідчив спільність львівських робітників з робітниками інших австрійських провінцій, про що свідчить численна участь у сьогоднішньому зібранні. Головою обрано друкаря Йосифа Данилюка. Згідно з порядком дня зброяр Табачковський повідомив про пропозицію щодо вислання вінка на гріб Фердинанда Ляссаля. Через брак коштів ця пропозиція не була прийнята... Голова прочитав біографію Фердинанда Ляссаля. Потім пан Табачковський коротко обговорив пропозицію пана Маньковського щодо 8-годинного робочого дня для дорослих, 6-годинного – для юнаків від 14 до 18 років, далі щодо заборони нічної праці для жінок, та недопущення до роботи дітей молодших 14 років, щодо ліквідації акордної праці, збільшення кількості промислових інспекторів та впровадження Робітничих палат. Взяв слово бляхар Шухтер і говорив про недостатність патріотизму робітників, що він вважав їх цнотою. Через це головуючий позбавив його слова.

Доповідач, бляхар Йосиф Гудець представив пропозицію щодо запровадження загального таємного голосування починаючи від 21 року життя. Цю пропозицію прийнято без дискусії. Потім голова Йосиф Данилюк зачитав пропозицію, згідно якої зібрані у Львові робітники "виступають за мирною політикою, а насамперед за зменшення постійної армії і постійне роззброєння на основі міжнародних умов". Тому львівські робітники закликають "всіх друзів народу, які засідають в парламентах, щоб діяли в цьому напрямку". І цю пропозицію прийнято без обговорення.

Пізніше друкар Юліан Обірек представив пропозицію, згідно якої загальне зібрання львівських робітників виступає проти законопроекту о. Ліхтенштайна в справі віросповідних шкіл, натомість вимагає запровадження також і в Галичині обов’язкового шкільного навчання до 14-річного віку. І це прийнято без дискусії.

Потім підмайстер Юзеф Звєрницький запропонував, щоб усі виголошені пропозиції об’єднати в одну петицію до Державної Ради, яку треба передати депутатові Кронаветтеру. Далі на пропозицію п. Обірка визнано потребу заснування робітничого товариства взаємодопомоги для випадків безробіття та відсутності працевлаштування. Наприкінці п. Маньковський, закриваючи зібрання, закликав до спокійної поведінки у цей день. Триразовим окриком: "Віват!" подякували президентові міста Мохнацькому за дозвіл на використання ратуші для проведення зборів. О пів на першу зібрання, яке налічувало бл. 2000 учасників, розійшлося", – повідомляла Gazeta Lwowska ³.

 

Париж, 1 травня 1890 року

 

 

У Відні, Празі, Кракові, Будапешті та багатьох містах Європи й Америки перше відзначення Першотравня пройшло спокійно. Хоча в Парижі, Мілані, Турині дійшло до сутичок з поліцією та сотень заарештованих, а у Барселоні жандармерія обстріляла робітничу маніфестацію. Загинуло кільканадцять осіб.

 

За часів Австро-Угорщині у Львові щороку відбувалися на 1 травня робітничі маніфестації переважно на Ринку, Стрілецькій (Данила Галицького), Францисканський площах, на вул. Госєвського (тепер Тершаківців). По обіді робітники вирушали на фестини до парків, на Високий Замок, до Лисиницького лісу.

 

У Радянському Союзі Першотравень став державним святом, деякий час з цієї нагоди проводилися військові паради. У Львові працівники підприємств і установ, студенти та школярі без ентузіазму марширували щороку з червоними прапорами. На нинішньому проспекті Свободи ставили велику тимчасову трибуну між будинками №№ 19 і 27, фасади яких закривались величезними портретами членів політбюро ЦК КПРС. На цій червоній трибуні, часом під дощем, місцеві керівники мусили відстояти кілька годин, вітаючи колони вояків і військової техніки, а також “представників трудящих”, яких двічі на рік зганяли на демонстрацію, що рухалася від оперного театру до готелю “Інтурист” (тепер “Жорж”). Звичайно, члени КПРС чи ті, хто розраховував зробити кар’єру на підприємстві або отримати квартиру, йшли “добровільно”, інших заманювали на демонстрацію частуванням з нагоди “празника”, преміями чи додатковими відгулами.

 

Під час першотравневої демонстрації 1973 року провалилася на кілька метрів частина проїжджої частини проспекту біля рогу вул. Орловської (тепер Тиктора). Спочатку думали, що це “ворожа диверсія”, але виявилося, що вода з водогону підмила порожнини під асфальтом. На щастя, обійшлось без жертв.

 

1 травня 1989 року вперше проспектом Леніна (тепер Свободи) пройшла колона демонстрантів під синьо-жовтими прапорами. Довелося тоді прориватись крізь міліцейські кордони.

 

Львів, проспект Свободи, 1 травня 1990 року. У першому ряду йдуть: Ростислав Братунь, Іван Гель, В'ячеслав Чорновіл, Богдан Котик, Василь Шпіцер. Світлина Володимира Саквука.

 

 

А вже наступного, 1990 року, відбувся останній першотравневий похід у Львові від Оперного театру до стадіону “Дружба” (тепер “Україна”), який мав засвідчити підтримку населенням перших кроків демократично обраних міської та обласної ради.

 

Зараз 1 травня, як Свято Праці, офіційно відзначається у 86 країнах світу. У більшості держав Європи цей день є вихідним.

 

Римський Папа Пій ХІІ у 1955 році проголосив 1 травня католицьким Днем Св. Йосифа Обручника. З нагоди 110-річниці Свята Праці Іван Павло ІІ наголосив, що Христос працював за фахом теслі, якого навчився від свого батька Йосифа.

 

На східному фасаді Львівської ратуші, на подвір’ї якої 1890 року вперше відзначили1 Травня, у 1977 році встановлено велику чавунну меморіальну таблицю з барельєфом (скульптор Микола Посікіра).

 

 

І ще кілька слів про одного з чільних організаторів першотравневих подій 1890 року. Йосиф Данилюк (1842–1904) працював зецером (складальником) у львівських друкарнях. З 1 липня 1877 року видавав у Львові польською мовою першу соціалістичну газету Praca. З цим виданням співпрацював Іван Франко. У газеті Praca 1882 року вперше був опублікований Франковий «Вічний революціонер» (українською мовою, але латинськими літерами). Франко часто жив у помешканні Данилюка на вул. Вірменській, 29, коли не мав у Львові свого помешкання. Тут він зі своїм товаришем Іваном Белеєм готував до друку журнал «Світ».

 

ПРИМІТКИ

 

¹ Пасіцька О. Історія святкування Першого травня у Львові // Ґілея, випуск 84. – Львів, 2014. – С. 72.

 

² Діло. – 1890. – 24 квітня.

 

³ Gazeta Lwowska. – 1890. – 2 maja.

 

 

 

01.05.2015