Обрання Папи Івана Павла ІІ

 

35 років тому, 16 жовтня 1978 року, у понеділок, по 7-й годині вечора, над Сікстинською капелою в Римі здійнявся білий дим (сфумато). Багатотисячна юрба, що зібралася на площі Святого Петра разом зі швейцарською гвардією, вишикуваною відразу на площі в парадній формі і під папським прапором, очікувала благословення нового Папи. Нарешті о 19:45 на центральній лоджії собору Святого Петра на чолі групи прелатів з'явився Перікле Феліче, кардинал-диякон, і класичною латиною оголосив місту і світові: "Повідомляю вам велику радість! У нас є Папа! Його Святість і Високопреосвященство кардинал нашої Матері святої Римської Церкви пан Кароль Войтила, що взяв собі ім'я Іван Павло II".

Кілька тижнів перед тим, 26 серпня 1978 року, Римським Папою обрали кардинала Венеції Альбіно Лючано, який для свого недовгого (як з’ясувалося) понтифікату обрав подвійне ім'я Іван Павло І на згадку про попередніх понтифіків Івана XXIII (1958–1963) та Павла VI (1963–1978). Але вже 28 вересня після 34-денного понтифікату Папа Іван Павло І несподівано помер. Причини його смерті донині залишаються для загалу таємницею.

 

Новий конклав кардиналів розпочався 14 жовтня 1978 року. З 114 кардиналів, правомочних брати участь в обранні нового Папи (з них 56 європейців, 31 американець, 12 африканців, 15 кардиналів із Азії й Австралії), прибули на конклав й увійшли до Сікстинської капели 111. Вперше на конклаві європейці були в меншості: нового Папу обрали 55 кардиналів-європейців і 56 кардиналів з інших частин світу.

 

   Сикстинська капела

 

Напередодні конклаву кардинальський корпус збирається на Службу Божу, яку відправляє кардинал-декан, що звертається з проханням до Святого Духа зійти на членів конклаву. Наступного дня вони урочисто переходять у Сікстинську капелу, де кардиналам знову зачитують закон про вибори Папи, після чого кожний з них дає клятву його дотримувати. Потім трьома ударами дзвону подають сигнал закрити двері приміщень конклаву. Ті, хто ввійшов у приміщення, де проводиться конклав, може залишити його лише у випадку дуже важкої хвороби, але повернутися вже не має права.

 

У капелі кожен кардинал має окреме місце за столиками з балдахінами, розташованими уздовж стін. Маршалок роздає заздалегідь видрукувані бюлетені для голосування. На них написано: Elego in Summum Pontificem Rev. num, під чим пишуть ім'я того, кого бажають обрати. Бюлетень (scrutinium) згортають, позначають і після короткої молитви опускають в урну, яка стоїть посередині залу. Якщо немає більшості в дві третини плюс 1 голос (сам за себе ніхто проголосувати не може!), відразу ж проводять ще один тур голосування. Щодня можна проводити по два голосування вранці і два ввечері. За неґативних результатів голосування використані бюлетені змішують з вологим клоччям і спалюють у грубці. Чорний дим, що з'явився, сповіщає, що має бути новий тур голосування. Якщо вибори пройшли успішно, то бюлетені не змішують ні з чим і тому під час їхнього спалення утворюється білий дим. Кардинали (за винятком обраного) опускають над своїми столиками балдахіни. Кардинал-диякон запитує обраного, чи приймає він обрання і яке ім'я він собі бере. Якщо на запитання він відповідає ствердно, то йому приносять папський одяг, і кардинали підходять до нього, щоби поцілувати йому руку.

 

 

Святіший Отець Іван Павло ІІ, якому тоді було 58 років, відразу ж після свого обрання з'явився на балконі, щоби вимовити благословення Urbi et orbi, але й (не звертаючи уваги на протест церемоніймейстера), порушуючи протокол, звернувся до тих, що зібралися, з короткою мовою. Перші його публічні слова стосувалися не папства і не кардиналів, що його обрали, а римлян, народу. Він заговорив дзвінкою італійською мовою, рідною мовою міста і народу, а не латиною. Sia lodato Gesu Cristo! ("Слава Ісусу Христу!"), – почав свою промову 264-й Папа традиційним галицьким вітанням. Відтоді понад чверть сторіччя промовляв Іван Павло ІІ до народів всього світу їх рідними мовами. Хоч кілька речень, хоч лише вітання та благословення, щоби було зрозуміле й італійцю, і японцю, і українцю.


У 1978 році ми ще не оцінили цього нового Покликання архієпископа Кракова кардинала Кароля Войтили. Та й хто міг передбачити що за час його понтифікату зміниться Церква, зміниться й світ. Комуністичні спецслужби, передчуваючи небезпеку, намагалися усунути Івана Павла ІІ, обмежити його діяльність.

 

Хоча в Польщі відразу зрозуміли, що від того дня в їхній країні повинно щось змінитись. Навіть тодішній перший секретар ЦК ПОРП Едвард Ґєрек сказав у колі найближчих осіб: "Це велика подія для польського народу, але і великі ускладнення для нас".

 

 

Відразу стала на порядок денний дата першого візиту новообраного Папи до своєї Батьківщини. Комуністична влада намагалась відтягнути цей візит якнайдалі, принаймні до 1982 року. Але прагнення польських католиків і примаса Стефана Вишинського було настільки сильними, що владі довелось погодитись на приїзд Папи до Польщі вже 1979 року, за 7 місяців після обрання. А через рік на хвилі робітничих страйків виникла "Солідарність". Між цими подіями нібито й немає безпосереднього зв'язку, але не забуваймо, що саме візит Івана Павла ІІ, на зустрічі з яким вийшли понад 10 мільйонів поляків, був першим проломом у системі комуністичного режиму в Польщі. Тоді говорили: "Падаючи на коліна перед Папою, поляки піднялись із колін перед владою!"

 

Звичайно, одна людина не могла б так змінити світ, для цього потрібні були об'єктивні обставини та воля мільйонів людей. Але Іван Павло ІІ вселив у душі цих мільйонів Надію. Кароль Войтила пережив нацистську та більшовицьку окупації, гоніння Церкви за комуністичного режиму. І він знав, як подолати ці недуги народів. Невідомо, чи за іншого понтифіка змогла б у 1980 році піднятися польська "Солідарність". Чи зібралися би 17 вересня 1989 року сотні тисяч галичан на захист своєї Церкви?

 

Незрівнянним є внесок Папи у справу поєднання християнських Церков. Він не раз зустрічався з діячами протестантських і православних конфесій, шукаючи шляхів до екуменізму. У понад сотні своїх промов Іван Павло ІІ визнавав історичні провини Католицької Церкви та просив вибачити за них.

 

 

Діяльність Івана Павла ІІ, підтримка Патріарха Йосифа Сліпого та його наступників сприяла відродженню Греко-Католицької Церкви та й пожвавленню релігійного життя в Україні.

 

Незабутніми стали дні візиту Івана Павла ІІ в Україну у червні 2001 року. На території іподрому у Львові 26 і 27 червня 2001 року відбувалися Божественні Літургії за участі Папи Римського. Божественна літургія у візантійському обряді на львівському іподромі 27 червня переконала, що приїзд Святішого отця – це не просто державний візит і навіть не лише Апостольське паломництво до Божого люду України. Це справді було неперевершене містичне дійство. Треба було бути усередині цих мільйонноголосих молитов – “Символу віри” чи “Отче наш...”, щоби відчути, що справді у той момент Господь був серед нас...

 

 

У Львові майдан біля церкви Різдва Богородиці на Сихові названо площею Івана Павла ІІ  на згадку про зустріч на цьому місці Папи Римського з молоддю дощового вечора 26 червня 2001 року. Тут у 2002 р. встановлено пам’ятник Івану Павлу ІІ авторства Лео Мола (Леоніда Молодожанина).

 

 

Земний шлях Івана Павла ІІ обірвався у суботу, 2 квітня 2005 року. А вже 28 червня 2005 року розпочався його беатифікаційний процес – згідно зі спеціальним розпорядженням Папи Бенедикта XVI. Хоча, за канонами Церкви, мав би розпочатись лише за 5 років після смерті. Для Івана Павла ІІ зробили виняток, бо він був тим посланцем Господа, що спричинився до зміни сучасного світу. Без перебільшення, саме обрання Краківського митрополита Кароля Войтили 1978 року стало виявом Божого Провидіння.

 

 

1 травня 2011 року Папа Бенедикт XVI оголосив Івана Павла ІІ Блаженним, а новий Папа Франциск визначив 30 вересня 2013 року, що урочиста канонізація Святих Івана Павла ІІ та Івана ХХІІІ має відбутися у неділю Божого Милосердя 27 квітня 2014 року.

 

 

 

 

16.10.2013