Іван Гушалевич – автор першого гімну галицьких русинів

4 грудня минає 190 років від дня народження галицького поета, політичного та громадського діяча отця Івана Гушалевича (1823–1903). Саме його вірш "Мир вам, браття, всім приносим" став у революційному 1848 році гімном галицьких русинів.

Походив Іван Гушалевич з родини рільників села Паушівці (тепер Палашівка) на Чортківщині. У 12-річному віці втратив він батьків, які померли на тиф, але завдяки родичам вдалося йому закінчити Василіянську гімназію в Бучачі та навчатися у Генеральній греко-католицькій семінарії у Львові.

У 1848 році семінарист Гушалевич видав у Перемишлі свою першу збірку "Стихотворенія Івана Гушалевича". Цього ж року він закінчив семінарію і став одним із членів Головної Руської Ради. 26 травня І.Гушалевича вибирають до відділу "до справ о народности руской". В протоколах Головної Руської Ради є кільканадцять записів виступи на ній І.Гушалевича. Зокрема, він вносив пропозиції щодо боротьби з пияцтвом, про потребу створення Товариства руських письменників, рекомендував нових кандидатів на членів Ради. Був він учасником Собору руських учених, одним із засновників Галицько-Руської Матиці.

З 1849 року І.Гушалевич був редактором часописів "Новини", "Пчола", учителем руської мови ІІ Львівській (Домініканської) гімназії. У 1855–1862 роках був він парохом сіл Іванівці та Князівське Перегінського деканату (тепер Івано-Франківщина).

1860 року І.Гушалевича обрали послом до Галицького крайового сейму, а в 1867 році – і Райхсрату (парламенту) у Відні. У 1862–1889 рр. працював він катехитом і професором у І Львівській (Академічній) гімназії, після чого пішов на пенсію й доживав у Львові останні роки життя на вул. Зіморовича (тепер Дудаєва), 3.

Після "Весни націй" Гушалевич схилявся до москвофільського руху й писав переважно "язичієм". Деякі його вірші були перекладені на музику й були популярними у позаминулому сторіччі, але з часом плин часу прирік їх на забуття.

У 35 томі зібрання творів Івана Франка вміщена його велика стаття "Іван Гушалевич" (с. 7-73), написана після смерті поета. Іван Франко розкриває історію появи найвідомішого твору Гушалевича, що став гімном: "Ми не знаємо, який був щодо часу написання його перший твір, але ім'я Гушалевича вилетіло на Галицьку Русь і ще далі уперве разом із піснею «Мир вам, браття». Ми можемо до­сить докладно зміркувати, коли була написана ся пісня. Коли правда те, що подає його некролог, що сю пісню спі­вано уперве на семінарськім обході цісарських іменин, тоб­то дня 7 (по новому стилю 19) мая 1848 р., а в пісні зга­дано вже про «свободу молодую», тобто правдоподібно про знесення панщини, яке доконано патентом із 16 н. ст. цвітня, то будемо мати означені межі, в яких повстала ся пісня, що сталася в 1848 р. немов девізом русинів, їх на­ціональним гімном, здобула собі відразу широку популяр­ність, була навіть окремою карткою видана і роздана в Пра­зі руською делегацією на слов'янський з'їзд іншим пред­ставникам слов'янства, присутнім на тім з'їзді".

Наведемо текст цього вірша, який був перекладений на музику Теодором Леонтовичем.

Мир вам, браття, всім приносим.

Мир – то наших отців знак,

Мира з неба всі днесь просим,

Чи багатий, чи бідак.

Разом руки си подаймо

І, як браття, ся любім,

Одні другим помагаймо,

К спільній меті поспішім!

Що ж нам нині на заваді?

Все вже зникло, тепер час!

Далі й в мирі, далі й в ладі

В ім’я Боже, лише враз!

Мир вам, мир вам, руські діти,

І гаразд вашим хатам!

Разом сили сполучіте,

Добре, добре буде нам!

Іван Франко аналізував феномен популярності Гушалевича (знайомий і в наші часи революційних перетворень):

"Рік 1848 застав русинів неприготованих до пуб­лічного життя. Була велика посуха на людей, а обставині вимагали їх багато. Не диво, що, не знаходячи справді ви­значних, вироблених людей (їх не мали й інші, далеко щасливіші народи в Австрії стільки, скільки було треба), хвиля бурливого року викидала наверх усякі мірноти та ставила їх на становищах, до яких ніщо не кваліфікувало їх. Вистарчила одна в пору сказана промова, одна гучна фраза, сама фігура та постава, щоб із невідомого нікому чоловічка зробити «історичну особу». Історія 1848 року роїться від таких осіб. їх духова мізерність була випло­дом попереднього часу меттерніхівського режиму; їх коротка «історична» діяльність у р. 1848 була неперерваним пасмом помилок і джерелом пізнішого лихоліття, що не скінчилося для Австрії й досі.

До таких щасливців, винесених хвилевим успіхом на висоту, належав і Гушалевич. Безідейна, а в основі своїй реакційна пісня «Мир вам, браття» зробила його відразу поетом руської нації в Австрії, створила йому дорогу до публічної діяльності...

Москвофільство було тоді пануючим напрямом чи, радше, пануючим наст­роєм галицьких русинів. Правда, були між ними відтінки: від чорно-жовтих рутенців, клерикально-урядових святоюрців, аж до радикально-москвофільської групи Зубрицького, але всі ті струни були настроєні на один камертон, усіх серця хилилися до Росії, і то не до тої, що лежала тут зараз за Збручем та Бродами, а до тої, що царювала в Москві й Петербурзі, душила Польщу, нівечила турків, мірялася з Англією й Францією під Севастополем, здмух­нула мадярське повстання і величалася своєю «твердою вірою» та своїми «сорок сороков церков». Від тої Росії, як від якого чудотворця, ждали одні вкорочення польської та жидівської переваги, інші привернення давньої краси і слави руському обрядові, ще інші обдарування галичан літературою, наукою і навіть мовою. А дожидаючи, одні обмежувалися на тім, що сердито бурчали на теперішні відносини та зітхали до будущого раю, а інші пробували потроху пересаджувати до Галичини російщину, спрова­джуючи російські книги і газети, передруковуючи з невеличкими змінами російські статті або підладжуючи власні писання під російський лад… Правда, ті радикально-москвофільські заходи розбивалися, з од­ного боку, о байдужість публіки, яка ані руш не хотіла засмакувати в тій, переважно і щодо змісту обскурній лі­тературі, а з другого боку, о опір властей. Ми знаємо з не­давно виданої монографії Бр. Лозінського про Голуховського, що сей губернатор уже 1857 р. денунціював у Від­ні Головацького за те, що яко професор університету ширить москвофільство ех саthedrа, і готовився, зіпхнувши його з кафедри, посадити на ній свою креатуру, переверт­ня Жигмонта Савчинського. Знаємо також, що радикаль­ному язиковому москвофільству противний був митропо­лит Яхимович, який після одної вечірки, на якій гостив у себе більшу компанію таких москвофілів, мав сказати з нехіттю: «Тьфу! Прийшли, наштокали, накакали, аж хата смердить!»…

"Гушалевич не був одиноким здібним та талановитим чоловіком, якого – ще вжию вульгарного вислову – пожвякало і виплювало наше москвофільство. Яків Головацький, Іван Наумович, Ізидор Шараневич, Антін Петрушевич і многі інші зазнали сеї долі", – писав ще Іван Франко у цій статті.