​Старосвітські фіґлі

Я вже писав, що давно збираю цікаві матеріали про різних диваків, оригіналів та брехунів наших країв, і дещо вже публікувалося на «Збручі» («Шляхетські фіґлі» та «Старосвітські диваки»). А що шляхта тоді любила занотовувати своє життя на письмі (і дещо з того збереглося до наших днів), то бачимо, що серед українсько-польських шляхтичів не бракувало ексцентриків. Гумор їхній, мушу зазначити, не завше нам зрозумілий, але прагнення пофіґлювати ніколи не покидало наших предків. Зрештою, і не покидає: згадаймо наші учнівські фіґлі.

Додаю ще дві бувальщини.

 

 

* * *

 

Неабияким жартуном був Гнат Ходкевич (1760 – 1820-ті) – авантюрист, картяр і шулер, почергово офіцер на службі в Суворова, учасник костюшківського повстання, леґіоніст, шеф поліції в Неаполі, ад’ютант Массени. Бурхливе життя запровадило його спочатку в київську в’язницю, а потім на заслання до Вятки, де й помер з нужди.

 

У своїх маєтках любив влаштовувати так звані райські вечори, на які запрошували найславетніших публічних панянок, і в будинку за щільно заштореними вікнами на розстелених килимах, на канапах, вкритих чорним оксамитом, забавлялися вони з гостями зовсім голі.

 

Та славу принесли йому не ті райські вечори, а прийняття, на яке запросив самих лише горбанів. І то не звичайних, а таких, що належали до еліти. Свідком цього був батько шляхтича Станіслава Моравського: «Мій батько прийшов у призначену годину. Застав самого Ходкевича в рожевому гуморі. Біля другої увійшов Петерсен, поважний міщанин, але і з переду, і ззаду горбатий. Потім канонік Зенкович, також жахливо горбатий. Ходкевич вітав своїх гостей з найбільшою ввічливістю. Але як о другій уже всі зійшлися, виявилося, що окрім мого батька і самого господаря, усі запрошені до одного були горбанями! А так умів уприємнити бесіду, такі вишукані давав обіди, що гості були достатньо задурманені, аби здогадатися, що запрошені на кпини. А якщо й здогадалися, то не зрадили себе і ніколи на цей жарт не ображалися».

 

 

* * *

 

Також неабияким жартуном був і Адам Чорторизький (1734–1823). Правда, він мав нахил до таких фіґлів, які важко зарахувати до невинних жартів.

 

Якось він, приїхавши до Варшави, почув про дуже славну ворожку, до якої вчащали представники вищого світу. Тоді князь розпустив вістку, що незабаром до Варшави приїде славетний маг, який затьмить ворожку. Тим магом був він сам.

 

Князь винайняв помешкання на околиці, обставив його різними магічними аксесуарами, вбрався у чудернацький одяг, почепив велику чорну бороду, аби його ніхто не упізнав, і став чекати відвідувачів.

 

Панство не забарилося, і вже після перших відвідин було просто шоковане, як глибоко прозирає цей ворожбит і які великі секрети йому відомі. Особливого потрясіння зазнали дами, почувши про своїх коханців та про інші маленькі грішки. Усі почали говорити про нього як про чудотворця. А тим часом справа вияснялася просто. Князь підкупив священника у костелі, до якого вчащав увесь вищий світ, а той відпустив йому своє місце у сповідальні. Таким чином довідався навіть про те, що його власна жінка не була менш грішна від інших пань.

 

 

 

21.02.2024