Віра матері добровольця

Пошуки сенсів, спогади та рефлексії матері воїна у книжці Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач»

 

 


Вже у друці книжка львівської письменниці, журналістки та фотохудожниці Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач». На її сторінках — досвід мами Воїна, який тепер — зниклий безвісти. Олена Чернінька ділиться своїми переживаннями, болем, переосмисленням, а ще — пошуками сенсів, світла і віри.


«Він — той, хто символізує собою покоління. Розумний, талановитий, сміливий. Цим хлопцем можна пишатися», — говорить про Лемберґа один із військових. Лемберґ і справді є представником нового покоління українців, для яких Україна — не просто слово, моральні цінності — не порожній звук, а життєвий принцип. І заради цього можна зважитись ризикнути життям. Це зробив Лемберґ, це зробили хлопці й дівчата, які замість улюбленої роботи узяли до рук зброю, а родиною їм стали бойові побратими.


Ті, хто пішли на війну добровольцями, схожі між собою. Тому хтось упі­знає в цій книжці свого сина, чоловіка, брата… А як тепер жити саме їм — дружинам, мамам, найріднішим? Як долати щоденну тривогу і біль, який, здається, проникає в кожну клітину тіла? З думками про це авторка і наважилася писати цю книжку.


«Писати книжку я почала майже одразу після важкої звістки, — розповідає Олена Чернінька. — Тільки тоді я ще не знала, що це буде книга. Я писала пости у фейсбук під хештегом #ЛембергМамцюНуНеПлач. Таким чином я спілкувалась із сином у листах до нього. Я згадувала цікаві історії з нашого життя. Описувала свій стан, розмови з психотерапевтом. В цих оповідках-постах були й історії від друзів та побратимів сина. Згодом в унісон аж три відомі чоловіки, читаючи мої пости, запропонували їх оформити в книгу. Це Сергій Руденко, Володимир Вʼятрович  та журналіст-розслідувач Максим Савчук. Пости мали великий фідбек від читачів. А Лемберг став уособленням усіх Героїв-добровольців. Читаючи пости, мами
пізнавали своїх синів, а дружини - чоловіків. Мені почали писати багато незнайомих людей та ділитись своїми враженнями і спогадами. Я отримала колосальну підтримку. Так народилась ідея зібрати написане в книжку. У часи війни та повоєнні часи вона стане буквариком життя для тих, чиїх сімей торкнулась війна».


У цій книжці, за словами авторки, немає жодного вигаданого слова. Лише відкрита правда, як відкрита рана. І велика віра в життя.

 


Олена Чернінька — письменниця, фотохудожниця, кліпмейкерка, відеографка, журналістка, віднедавна почала займатись живописом. Життєве кредо — «Carpe Diem».
Любов до мистецтва змалечку прогресувала з року в рік у всіх напрямках. Музика, література, хореографія, живопис, фотографія... Усе це створило яскравий міксовий антураж та наклало певний відбиток у подальшому інтелектуальному та творчому розвитку. Народилась в мистецькій родині музикантів, художників і акторів, та донині гармонійно живе у світі богемної атмосфери. Закінчила Львівську комерційну академію, а згодом — ЛНУ ім. І.Франка. У кожній людині, на яку дивиться через об´єктив фото- чи відеокамери, вбачає героя чи героїню ймовірної книги, картини, кінострічки.

Авторка та співавторка книг: «Хутір розбещених душ», «Вілла «Райські пташки»», «Колись давно, як ще дерева говорили…» (літературна агенція «Піраміда»), «Реанімація або Легіон А», «Жіночі груди. Пристрасть та біль» (видавництво Саміт-книга), «Львів. Пані. Панянки», «Львів. Спогади. Кохання», «Львів. Кам’яниці. Шоколад», «Львів. Пристрасті. Таємниці» (КСД), «Дан. Варвара і варвари», «Млин звуків» (видавництво «Картуш»), «Селфі в Парижі», «Лемберґ: мамцю, ну не плач» (Видавництво Старого Лева).

05.02.2024