Ой зацвили незабудьки, зацвили, українські діти цілу площу вкрасили”... співали наші найменші пісеньку власного укладу з 10-ох львівських півосель Т-ва „Українська Захоронка” у Львові на площі Сокола-Батька в четвер 28. ц. м.
Заходом Комітету українських півосель при Т-ві „Українська Захоронка” вже від 6 літ відбувається у Львові в літніх місяцях 10 півосель у всіх львівських дільницях. Управа „Української захоронки” під проводом своєї енергійної голови, п. Софії Ракової, при щедрій допомозі ВПреосв. Митрополита, деяких наших установ, підприємств і громадян, робить справді корисне діло, опікуючись нашою найбіднішою дітворою.
Значне число дітей висилає Комітет щорічно до осель у Милованні, Коршеві та Старяві. Кількасот українських дітей проводить літні місяці в півоселях, під дбайливим доглядом кваліфікованих виховниць. Одного дня відбувають діти свій „зїзд” на площі Сокола-Батька.
Через непорозуміння з дирекцією трамваїв діти приїхали на площу Сокола-Батька цілу годину пізніше. Коло 12 год. зачалася дефіляда наших найменших перед головою Т-ва „Українська Захоронка”, запрошеними гістьми та представниками української преси.
Наперед маширували півоселі зі Знесіння Старого й Нового (74 дітей), потім Клепарів (50 дітей), Сиґнівка (46 д.), Жовківське (68 д.), Личаків (72 д.), Горішній Личаків (50 д.), Баторівка (46 д.), Левандівка (54 д.), Городецьке півоселя зі св. Юра — понад 100 дітей), вкінці Богданівка (65 д.). Разом було понад 600 дітей. Звичайно попереду йшли найменші, потім постепенно старші. Діти здоровили веселими окликами „гаразд” та співали пісні. Здалека виглядало, немов би ціла площа була прикрашена живими коралями.
Відтак діти посідали багатобарвними віночками по цілій площі, а „Маслосоюз” і „Золотий Колос” подбали про те, щоб діти заспокоїли свій апетит. Понад 1000 малих рученят „озброїлося” у пляшки з квасним молоком, булочки і роґальки які скоро зникали. Провідниці та помічниці не встигали заспокоїти всіх вимог та відповідати на всі запити.
— А прошу пані, коли буде кава? — питає може трилітня потіха.
— А що буде на третє? — дзібонить якийсь малий смакун, хоч ще „першого” не дістав.
Таким і цим подібним запитам нема місця.
Нараз з усіх сторін надсунули чорні хмари. Зірвався вихор, що зривав з малих голов капелюшки і котив ними по площі, як мячем.
Уся малеч сховалася — немов курята під крила квочки — під дерева та до шатень і будинку дозорця. Десь недалеко вдарив грім. Дощ лив, як із цебра. Деякі діти почубилися, відстали від своїх півосель, важко з ними договоритися, бо зачали вже хлипати...
На щастя, дощ скоро перестав падати — і все скінчилось якнайкраще.
Шкода, що цей симпатичний здвиг наших найменших не уладжено в неділю, щоб і наша широка публика могла ним натішитися...
