Зовсім влучно називають XX. століття віком дитини, бо ніколи досі не була вона предметом таких всесторонніх заходів, як тепер. Чим культурніша нація, тим краще розбудована там опіка над дітьми. Починаючи від першого року життя держава опікується дитиною, даючи їй змогу розвиватися умово та фізично. Це зрозуміння потреби суспільної опіки над дітьми випливає з реального, практичного погляду на життя.
Бо щож може вирости з недоживленої дитини? — тільки туберкулічний хирляк, з морально занедбаної — злочинець, з неграмотної — нуждар, — всі вони в майбутньому стануть тягарем для суспільности та держави. Тому всюди лунає гасло: Поможім дитині вирости на здорову, життєздатну людину, яка зможе заробляти на свій прожиток.
При наших скромних засобах не можемо дорівняти багатим державним народам, які розпоряджають державними фондами. Але при добрій волі та зрозумінні ваги цієї справи, можемо і в наших умовах багато для дітей зробити.
Найбільше актуальним під цю пору завданням в ділянці суспільної опіки над дітьми є, орґанізація півосель по містах і містечках.
Чи подумав хто коли про те, як проводять убогі міські діти свої літні ферії?
Єдиним захистом для них в тому часі є міська вулиця повна бруду, сопуху та міського шумовиння. Це є той терен, на якому діти два місяці літних ферій набирають життєвого досвіду, почавши від крадежей аж до сексуальних справ включно. Нічого дивного, що по таких "вакаціях" вертаються вони до школи напівдикі здеморалізовані, брехливі та заморені бо дома часто не було що зїсти, а красти не все вдалося.
Чи так переведені феріі скріплять дітей до дальшої праці в школі?
А при добрій волі громадянства при допомозі установ, збірок, імпрез можна в кожному місті зібрати потрібні на ведення півоселі гроші, та дати змогу дітям провести ферії з пожитком для душі та тіла.
Веселий, радісний настрій, який панує на півоселях, рідне середовище, здоровий харч, часті прогульки, руханка, спорт, забави; імпрези — це все впливає додатньо на психіку дітей, та причиняється до того, що при кінці півоселі діти виглядають здорові, румяні та з жалем розходяться домів. При тому, в часі пів оселі маємо змогу учити наших дітей товариської поведінки, як сидіти за столом і при їжі, товариської ввічливости, якої дома нема кому їх навчити, а яка в житті необхідна. Товариське виховання теж немаловажна річ, бо серед наших дітей рівень культури дуже низький, а те, чого дитинка не навчилася — старшому ще тяжче навчитися.
Яку вагу привязують інші народи до цієї акції видимо найкраще переглядаючи урядову польську статистику. У 1937. році виказує вона великий поступ у розбудові півосель так що в цьому році десятки тисяч польської дітвори користало з цієї допомоги, на яку держава в минулому році признала 5 міліонів.
Не користали з неї лише українські діти, за яких не було кому подбати.
Чи ми мусимо бути все на сірому кінці?
Управа Товариства Українська Захоронка у Львові, яка від 1933 р. веде півоселі для 800 львівських дітей радо поділиться своїм досвідом з yсіма, які схочуть цього року приступити до орґанізацій піосель.
28.04.1938