[Зібр.тв., т. 21, с.333–374]   І  
26.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 21, с.146—149]   Відома приповідка говорить: «Коли два скажуть тобі, що ти п’яний, то лягай спати». Два шляхетні польські графи, Бадені і Пінінський, доказали мені дуже досадно, що я не належу на політичну арену. Отже, я поклався на історію літератури, етнографію та інші подібні подушки і «слухаю чмелів», як говориться у нас.  
25.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 22, с.504–505]   Казка   І   Якось-то раз в саму глупу північ ішла селом бабуся, вся в білому, з великою торбою за плечима. Іде й спотикається, паличкою поперед себе дороги шукає, зовсім так, як сліпа. Аж ото насупроти неї чалапкає друга бабуся, чорна-чорна, як вуголь, уся в лахмітті, обшарпана, обтраскана і також з торбою за плечима.   — Пома[га]йбі, Доленько! — сказала чорна бабуся.   — Здорова була, Бідонько! — відповіла Доля.  
24.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 22, с.7–29]   І   Раз якось у двох різних селах Східної Галичини, але одного й того самого року, одного й того самого дня, а власне в провідну, або так звану томину, неділю вродилися два хлопчики. Отим-то обох їх охрещено іменем Хома.  
24.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 21, с.70–76]   В похиленім у воду корчі при березі, обслонена крутими лозовими гілляками, лежить здорова щука. Вона спить. Помаленьку вона рознімає свою пащеку і випускає воду зівами. Лежачи животом на м’якім намулі, вона легесенько грає в воді червонуватими крилами і хвостом, її відкриті очі не бачать нічого. Вона спить як добре поліно, а в її риб’ячім мізку, мов легенькі хмарки, пролітають невиразні мрії.  
24.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 21, с.77–97]   I  
24.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 21, с.171–188]   (ІЗ МОЇХ СПОМИНІВ)   І   В житті, мов у довгій дорозі: що з воза впало, те пропало. А спомини, мов затурбований хазяїн, ідуть по довгих літах тою дорогою і шукають-питають давно загубленого.  
24.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 21, с.150–170]   (ІЗ МОЇХ СПОМИНІВ)   На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі. Се огонь у кузні мойого батька.  
24.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 22, с.30–34]   Ученик станув перед учителем, весь запаленілий, весь тремтячи з обурення. — Учителю,— мовив він, ледве переводячи дух. — Ти післав мене між людей, і велів жити серед них десять літ, і брати участь у їх житті, і придивлятися їх ділам... Він урвав, задихавшися. — А ти приходиш по році і, як бачу, не дуже задоволений,— мовив учитель, усміхаючися лагідно.
24.11.79 | |
[Зібр.тв., т. 22, с.35–52]   І  
23.11.79 | |

Сторінки