Споконвіків люди намагаються передбачити майбутнє: побачити його у снах, віщувати по зірках, на картах чи гральних костях. Сьогодні умови для надійних передбачень здаються кращими, ніж будь-коли – завдяки великим базам даних та комп’ютерним оцінюванням. Проте Акос Рона-Тас (Akos Rona-Tas) застерігає: не варто надто довіряти новим технікам прогнозування. Професор соціології в Каліфорнійському університеті Сан-Дієго досліджує темні сторони сучасного передбачення.
Соціолог Акос Рона-Тас. Зображення: MPI für Gesellschaftsforschung/Astrid Dünkelmann.
– Пане Рома-Тас, ремесло чи наука прогнозування сьогодні прогресують?
– Це парадокс: з одного боку, в нас є доступ до все більшої кількості даних та до кращих механізмів їхнього аналізу. З іншого боку, ми бачимо, що прогнози знову і знову не справджуються. Того, що, наприклад, німецька збірна з футболу так швидко покине Чемпіонат світу 2018 року, ніхто не міг спрогнозувати. Або ж перемогу Дональда Трампа на американських президентських виборах. До останнього опитування стверджували, що перемога Трампа неможлива – і це стало поразкою для всієї галузі.
– Як би Ви пояснили цей парадокс?
– З одного боку, існують сфери, в яких пронози краще функціонують, і ті ділянки, де вони вдаються гірше. До останніх належать, зокрема, результати футбольного матчу. Випадковий чинник може надати грі цілком неочікуваного повороту. Та у спорті так відбувається не завжди. У бейсболі, наприклад, значно простіше вирахувати чинники успіху. Футбол також більшою мірою, ніж бейсбол, командний спорт. Через це зростає складність. Якщо бейсбольна команда має чудового пітчера чи кетчера, то лише через це у неї є високі шанс перемогти. Зовсім інакше все виглядає, коли Мессі або Роналду виступають за збірну, що зовсім не зіграна як команда. Коротко кажучи: складність – один із визначальних чинників точності прогнозу.
Місцеві події або підсистеми ми можемо прогнозувати все краще – така тенденція. Але в глобальному масштабі моделі дають збій. Ми це пережили під час фінансової кризи. Окремі сегменти фінансової системи можна добре контролювати. Маленькі помилки не мають тут особливого впливу. Але через взаємодію окремих сегментів на системному рівні виникає нестабільність. Як з машиною, що оснащена дуже простою автоматикою і їде по прямій вулиці. Але в один момент машина потрапить у рів, оскільки вулиця не на 100% пряма або тому, що автоматика працює безпомилково лише в межі певної похибки.
– Які ще чинники важливі?
– У деяких галузях, зокрема на фінансових ринках, доходить до того, що прогнози мають ефект самосправдження. Цей ефект спотворює результати. Хоча я би не хотів це називати спотворенням. Я не вважаю пронози якимось інструментом вимірювання – як камеру, якою можна відтворити майбутнє з більшим чи меншим спотворенням. Прогнози – радше машина, що сама по собі продукує суспільну реальність. Якщо брати це до уваги, не дивує, що прогнозам не вдається все точніше пророкувати майбутнє. Мій інтерес як соціолога становить власне взаємодія між техніками прогнозування та суспільною реальністю, створеною прогнозами.
– Наприклад?
– Сьогодні ми трактуємо майбутнє як продовження минулого. Коли якийсь клієнт Amazon отримує рекомендації щодо книг або інших продуктів – це ніщо інше, як прогнозування того, що комусь сподобається. У цих системах рекомендації не створять багато несподіванок. «Більше того ж самого» («more of the same») – це гасло, за яким працюють алгоритми рекомендацій. Аналогічно діє прогноз кредитоспроможності на підставі інформації SCHUFA або прогнозування кримінальної поліції, які використовують для передбачення крадіжки чи інших злочинів – і як реакцію на це посилюють заходи безпеки.
– А хіба так не було завжди?
– Ні, не було. Якщо придивитися до ремесла прогнозування ближче, то починається все з харизматичних віщунів, які свої послання отримували безпосередньо від богів. Пізніше місце цього особливого вміння зайняли методи гадання, які міг опанувати кожен – наприклад, розкласти карти Таро. У картах Таро випадок визначає зміст прогнозу. Сьогодні це, як вже було сказано, спостереження закономірностей у подіях, що вже відбулися – на підставі цього ми робимо власні прогнози. Паралельно з цим розвинувся і наш науковий світогляд. З Ньютоном ми вивчили, що минуле і майбутнє – це лише різні точки на одній часовій осі, але при цьому однаковою мірою реальні або присутні. Пізніше це Айнштайн назвав простором-часом. Для Ньютона та Анштайна минуле і майбутнє – просто фікція. Ця фізична теорія – світоглядний еквівалент сучасних технік прогнозування. У цих моделях не може відбутися чогось зовсім нового, бо все, що принесе майбутнє, вже існує сьогодні.
– Чи існує тоді альтернатива?
– Питання, наскільки ми мусимо погоджуватися з тим, що прогнози у спосіб самосправдження визначають наше майбутнє, я вважаю відкритим. Приклад: SCHUFA – це визнана практика. Але чи хочемо ми мати щось на кшталт китайського «Sesame Credit», де надійність громадян оцінюють не лише на підставі фінансових даних, а й на підставі інформації про індивідуальну поведінку чи діяльність у соціальних мережах? Чи хочемо ми, щоб і державні установи використовували ці дані? Я так не думаю! Не лише з міркувань захисту даних або небезпеки дискримінації, а й тому, що так ми втратимо засадничу відкритість майбутнього.
„Die Zukunft offen halten“
Max-Planck-Gesellschaft, 30.08.2018
Зреферувала С. К.
06.09.2018