Богдан Скаврон

 

Станиславів 110 років тому очима газети  Kurjer Stanisławowski.

 

 

 

 

Продовження серіалу. Попередня серія – «Ведмежатники» в борделі та сюрприз від перукарів.

 

 

 

 

Понад півтора мільйони корон передбачила цісарсько-королівська влада на спорудження будівлі окружного суду та нової в’язниці в Станиславові (тепер – Івано-Франківськ), призначивши аукціон для підрядних фірм на 18 грудня 1906 року. Ця будова завершилася аж через 5 років – щойно у жовтні 1911 року вздовж вулиці Білінського (тепер – Сахарова) постала велична необарокова споруда,  з’єднана підземним ходом із сірою кам’яницею тюрми.

 

 

«Кошторис робіт, які мають виконати фірми, становить 1 мільйон 672 тисячі 511 корон 24 сотики. Торги відбудуться у кабінеті старшого радника з будівництва Сковрона у Львові у будинку юстиції. Застава для участі в аукціоні становить 83 тисячі 700 корон», - повідомляла у числі за 9 грудня 1906 року місцева газета Kurjer Stanisławowski.

 

Намір збудувати в Станиславові повноцінне приміщення для судових засідань визрів у Міністерстві внутрішніх справ ще 1903 року, бо ж упродовж попередніх п’яти десятиліть справи слухали у різних, часом погано пристосованих для цього приміщеннях. Водночас у місті існували вже суди двох інстанцій – повітовий (за теперішніми мірками, місцевий) і окружний (тобто, апеляційний). До Станиславівського судового округу належали Станиславівський, Калуський, Надвірнянський і Тлумацький повіти. Окружний суд в Станіславові підпорядковувався Апеляційному суду у Львові, а на горішньому щаблі тодішньої системи судоустрою стояв Найвищий суд у Відні. 

 

Обираючи місце для повноцінного будинку правосуддя у Станиславові, спеціальна віденська комісія розглянула аж 18 пропозицій, поки зупинилася на земельних ділянках панів Гаммермана та Чаплинського, розташованих на перетині вулиць Зосина Воля (місцевий «квартал червоних ліхтарів») та Білінського. Землю викупили за 89 457 корон. 

 

Архітектурний проект новобудови виконувала львівська архітектурна майстерня старшого радника будівництва Міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини Францішека Сковрона. Ще з 1880-х років цей 50-річний архітектор перебував на службі при МВС і співпрацював зі Східногалицьким і Буковинським управліннями юстиції.  На цих теренах за час своєї діяльності він спроектував загалом 65 більших та менших судових будівель, найвідомішими з яких є Палаци правосуддя у Львові та Чернівцях. 

 

Палац правосуддя у Львові. Сучасний вигляд (нині – один із корпусів НУ "Львівська політехніка"; вул. Князя Романа, колишня Баторого)

 

 

Будинок правосуддя у Станиславові

 

 

Новозбудоване приміщення виявилося доволі просторим: окрім повітового та окружного судів, тут також розмістилася місцева прокуратура. Фасад новозбудованого будинку правосуддя виглядав представницьким і доволі часто потрапляв в об’єктив фотографів. Позаду ж нього ховалися більш казенні споруди з ретельно заґратованими вікнами – нова тюрма, а також окремий будинок для малолітніх злочинців та невеличкий ізолятор.

 

 

У  часи, коли Станиславів став столицею Західноукраїнської Народної Республіки, у цій кам’яниці, окрім суду, розмістили також Державний секретаріат (тобто міністерство) освіти і віросповідань. Коли ж Станиславів зайняли поляки, саме у цьому приміщенні слухали першу судову справу проти молодого Степана Бандери, звинуваченого у тому, що під час віча у Старому Угринові з нагоди 10-ї річниці Листопадового Зриву він поширював листівки із закликом боротися за волю України зі зброєю в руках (Бандеру тоді випустили за браком доказів).

 

 

За «перших совітів» у судових кабінетах отаборилось обласне НКВД. Тоді тут допитували батька провідника ОУН, Андрія Бандеру. На нього завели справу №61112 й етапом відправили до Києва, де згодом розстріляли за антирадянську діяльність.

 

У часи німецької окупації у колишньому суді розмістилося гестапо, яке після війни замінили обласні підрозділи МВС і КГБ (ця вулиця в радянський час логічно носила назву Чекістів). А 1990 року і вулицю перейменували – на честь академіка Сахарова, у давньому будинку правосуддя розташувалися силові структури – управління Національної поліції та СБУ, а колишня тюрма тепер служить слідчим ізолятором.

 

 

Поки ж будинок правосуддя у Станиславові існував тільки у проекті, тутешні суди були завалені цивільними, господарськими, кримінальними та відверто політичними справами. Скажімо, як повідомляв у тому ж числі Kurjer Stanisławowski, 5 грудня 1906 року трибунал засудив відомого львівського соціаліста, студента прав Н.Коркіса до двох місяців важкої в’язниці за образу гідності влади, якої той завдав на людному зібранні єврейської секції Польської соціалістичної партії.

 

Залізничні майстерні Станиславова

 

 

 

Тими ж днями до суду передали справу слюсаря Міхала Худича, звинуваченого у крадіжці із залізничних майстерень. На новобудові Австро-Угорського банку, де на дахових перекриттях Худич виконував слюсарські роботи, були виявлені шурупи, які були майном залізниці. «У помешканні та майстерні Худича було виявлено 12 пачок шурупів та кількадесят кілограмів заліза, викраденого із залізничних майстерень», - зазначив Kurjer Stanisławowski.

 

 

Як не дивно, але у Станиславові важкі злочини траплялися навіть у місцях позбавлення волі. Зокрема, у тюрмі «Діброва» у п’ятницю, 7 грудня, учинив замах на вбивство тутешній в’язень, який відбував 15-річне покарання. Під час уроку співу він проштрикнув долотом-«заточкою»  свого учителя Євгена Якубовича. «Учинив то з помсти, бо 5 років тому пан Якубович перешкодив йому втекти із в’язниці», - пояснили газетярі. 

 

 

Тим часом у Станиславові відбувся великий ярмарок, на який привели на продаж майже п’ять тисяч голів різної худоби – коней, корів, волів, а також свиней. Ціни у той час були такі: за коня, здатного до роботи, платили від 140 до 260 корон, віл на відгодівлю коштував 76 корон, корова на забій – 74 корони за 100 кілограм живої ваги, телят продавали за 36-60 корон за штуку. Свині коштували 80-86 сотиків за кілограм живої ваги, а найдешевшими були поросята – 12-24 корони за штуку.

 

«Загалом тенденція була дуже погана: закуплено було тільки 12 волів на Буковину та 30 – на відгодівлю до Стінки, більше великих закупів не було, і худоба поверталася з ярмарку переважно непродана», - зауважив Kurjer Stanisławowski.

 

 

Попри малий попит, як відзначали газетярі, власники худоби навіть не думали опускати ціни. Таку ж позицію займали і станиславівські різники, які, попри те, що свині подешевіли, тримали високу ціну на шинку. «Нині вигідніше купувати шинку у Львові, Кракові та навіть празьку шинку від Хмєля, бо, навіть заплативши за доставку, вийде дешевше, ніж купувати її в Станиславові», - нарікали газетярі.   

 

У тому ж числі Kurjer Stanisławowski повідомляв своїх читачів про бюджет Станиславова на наступний рік, ухвалений  міською радою 20 листопада. Найбільші прибутки місту давали оренда муніципальної нерухомості (понад 180 тисяч корон) і заклад газового освітлення (майже 160 тисяч корон). Найбільші витрати були передбачені на громадську безпеку (понад 150 тисяч корон), на роботу газовні (150 тисяч корон), утримання міських  чиновників (понад 130 тисяч корон) та погашення боргів  (майже 160 тисяч корон). Дефіцит бюджету становив 895 корон і погасити їх магістрат мав намір із власних заощаджень (на кінець року в касі залишалося готівкою 2 тисячі корон).

 

 

Окрім фінансових проблем і загальної дорожнечі, ще однією вічною бідою Станиславова й околиць були дороги. Якщо в самому місті ще якось підтримували лад, то стан шляхів у приміських селах був просто жахливий. Скажімо, у Ямниці було дуже непросто дістатися від залізничної станції до центру села.

 

 

«Станція віддалена від дороги – якщо можна назвати дорогою в’язкий заболочений переїзд, що проходить частково (як, наприклад, під залізничним мостом) на 400 кроків через русло потоку, тож кожен, хто сідає тут на потяг чи виходить з нього, змушений перебратися через цей простір пішки», - скаржиться до газети дописувач, підписаний як В. 

 

 

Автора допису найбільше дивувало, що такий жахливий стан справ триває роками, хоча змінити його дуже просто, тим більше, що станція Ямниця – найближча до Станиславівської дирекції залізниць. Треба сказати, що давнє приміщення станції ще донедавна служило пасажирам, які мандрують залізницею Львів–Чернівці. Щойно п’ять років тому тут з’явилося нове приміщення залізничного вокзалу.

 

 

Зате в мистецькому плані Станиславів у той час не перебував на периферії. 13 грудня тут готувалися до приїзду славетного німецького скрипаля-віртуоза Віллі Бурместера. У Берліні його називали «скрипковим королем» і за надзвичайну техніку гри порівнювали з Паганіні. Уродженець Гамбургу, він почав навчатися гри на скрипці у віці 4 років, а вже семирічним хлопчиком дав свій перший концерт у рідному місті.

 

 

Як інформував Kurjer Stanisławowski, у прикарпатському місті Віллі Бурместеру мав акомпанувати піаніст В.Клаасен. Квитки на концерт можна було придбати у книгарні «Штаудахер і спілка».

 

 

Тими ж днями у місті завершилися гастролі «руського» (українського) народного театру зі Львова. «Мусимо констатувати, що поляки та євреї у великій кількості вчащали на вистави цього театру», - зробив реверанс у бік львівських акторів Kurjer Stanisławowski.

 

 

Продовження – "Крадіжка на пошті та заразні квіти з катафалків"

 

 

09.12.2016