Станиславів 110 років тому очима газети Kurjer Stanisławowski.
Продовження серіалу. Попередня серія – «"Змова каварень" і пошуки водозабору».
Наприкінці листопада 1906 року в магістраті міста Станиславова (тепер – Івано-Франківськ) розподіляли кошти муніципального бюджету на наступний рік, «дерибанили» земельні ділянки та піднімали зарплату міським службовцям – фактично займалися тим самим, що й нинішні депутати. Окрім того, міські райці у той час вирішили утворити комісію, яка мала зайнятися проектом спорудження в місті нової ратуші.
«Вирішено вибрати комісію у складі пп. Ґеєра, Єґермана, Фанґора, Пілецького, Проскурницького, доктора Ґелертера, Блюменфельда, Горовіца, Рубінштейна і Бика, яка спільно з магістратом, вивчивши думку архітекторів, повинна запропонувати висновки щодо будівництва нової ратуші», – пиcала газета Kurjer Stanisławowski у числі за 25 листопада 1906 року.
Тогочасна станиславівська ратуша була третьою за рахунком: її вже відбудовували після так званої «Мармулядовї пожежі» 1868 року. Тоді через необачність ґаздині, яка у своєму дворі варила на відкритому вогні сливове повидло («мармуляду»), та пориви сильного вітру згоріло 230 будинків у середмісті. Від ратуші залишився лише металевий “кістяк”, який став основою для нової споруди, спроектованої архітекторами Атанасієм Пшибиловським і Філіпом Покутинським. Львівське "Товариство машинного виробництва цегли та будівництва" за якийсь рік (такий поспіх пояснюють бажанням тодішнього маґістрату швидше освоїти безповоротну державну позику, надану для відбудови громадських споруд після пожежі) у 1871 році спорудило нову ратушу. Вона мала вигляд величного прямокутного двоповерхового будинку з високою вежею (колишній кістяк старої ратуші). До рівня п’ятого поверху її облицювали білим мармуром. Вище були куранти та оглядова галерея. Архітектурний ансамбль завершував видовжений напівсферичний купол. Але якість споруди, очевидно, виявилася не надто високою, оскільки вже через три десятки років вона знову вимагала реконструкції.
Стара ратуша після Першої світової війни
Зазвичай, остаточне руйнування ратуші списують на Першу світову війну (зрештою, на всяку війну списується навіть більше, ніж на стихійне лихо), але існує твердження, що у 1915 році під час артобстрілів Станиславова у найвищу міську будівлю не влучив жоден снаряд, однак її стіни потріскалися. У такому напівзруйнованому стані ратуша перебувала добрих десять повоєнних років, аж поки у 1929 році фірма «Інженер Крауш і Спілка», перемігши у конкурсі, за проектом інженера Станіслава Трелі почала перебудовувати її у модерному стилі арт-деко. Реконструкція тривала ще майже десятиліття, оскільки в Європі тоді саме вирувала економічна криза.
Тож від часу, коли засідав магістрат, до спорудження оновленої ратуші, яка достояла до нинішніх днів, минуло ще три десятки років. Скидається на те, що відомий своєю неквапливістю тодішній бургомістр Станиславова Артур Німгін не поспішав із відбудовою ратуші – так само, як і з прокладанням водогону та трамвайної колії.
До речі, розподіляючи кошти бюджету на наступний рік, у магістраті не забули про дзиґармайстра, який повинен був слідкувати за станом курантів на ратуші, а також годинника на будинку Дирекції залізниць (тепер приміщення медичного університету) «за винагороду 350 корон на рік».
Ще одне рішення магістрату стосувалося крамничок, які займали перші поверхи у крилах ратуші. Права оренди приміщень, орендарі яких не платили регулярно чинш, мали бути виставлені на продаж з аукціону.
У магістраті знову нарікали на загальну дорожнечу, особливо, на високу ціну м'яса, яким торгують місцеві різники. Щоби виправити ситуацію, чільники міста звернулися до цісарсько-королівського уряду з клопотанням відкрити кордони з Румунією та Росією для торговців худобою або хоч дозволити відкривати у прикордонних районах різні, з яких можна було би постачати дешевше м'ясо для мешканців міста.
«Необхідність прийняття таких заходів пан бургомістр мотивував тим, що нашому краєві і нашому містові, зокрема, загрожує нове подорожчання м’яса», - цитував звернення Станиславівського магістрату Kurjer Stanisławowski.
Але в боротьбі з дорожнечею самими лише скаргами до уряду магістрат не обмежувався. Було постановлено «у зв’язку з дорожнечею» з 1 січня 1907 року збільшити на 200 корон на рік зарплату всім міським службовцям. Підвищення платні передбачили також для поліцейських, надбавка яких залежала від звання та належності до штату. «Тимчасовим співробітникам поліції збільшити платню з 42 корон до 50 корон щомісяця, постійним – з 48 до 55 корон, капралам – з 60 до 70 корон, сержантам – від 70 до 80 корон, поліцейському вахмістру – із 1000 корон до 1140 корон на рік», – перелічував Kurjer Stanisławowski.
Вирішували в маґістраті також земельні питання. Зокрема, на тому ж засіданні було постановлено, хто й за яку плату орендуватиме поля довкола Станиславова. «Виділено на шість років з квітня 1907 року наступні ґрунти: лан «Радницький» – Каролю Якубшему за 213 корон в рік, лан і пасовисько «За Бистрицею» – Самуелові Маркусові Вайнгартенові за 580 корон на рік, лан «За Лопатинським» – Миколаєві Ясинському за 162 корони в рік, лан «За Пилип’ям» – Онуфрію Ткачукові за 142 корони в рік», - інформувала газета.
Найбільшою ж проблемою була відсутність у місті дров в опалювальний період. Станиславівський магістрат з цього приводу навіть поскаржився до Міністерства сільського господарства, вимагаючи, щоби «Дирекція лісів і державних маєтків у Львові забезпечувала дровами в достатній кількості і не піднімала ціни». А Kurjer Stanisławowski надав місце на шпальтах газети своєму читачеві, підписаному як П., який описав труднощі з придбанням дров. За його словами, на урядовому складі у Станиславові його повідомили, що мають тільки 6 сагів дров, в той час як лежать невиконані заявки від 400 споживачів. Водночас він бачив, як спекулянти просто з залізничної станції возять дрова в різні кутки міста, де продають їх за нечуваними цінами.
«Однак платники податків мають право вимагати від своєї влади, щоби вона оборонила їх від визискувачів. Якщо ж влада наша не хоче або не може оборонити населення, повинна виступити ініціатива від окремих урядників, які висилатимуть телеграфом скарги до Дирекції лісів і державних маєтків на відсутність на урядовому складі Станиславова дров, а тамтешнє керівництво наведе лад у господарствах Надвірної, Делятина і т. п. на користь населення Станиславова, бо трудно навіть припустити, що тамтешнє керівництво має на оці тільки користь для спекулянтів дровами», - зауважує читач, додаючи при цьому ще одну рекомендацію: щоби позбавити спекулянтів дровами прибутку, використовувати для опалення у своїх п’єцах сілезьке вугілля, яке можна вільно придбати на складі пана Горошкевича або на складі «Сілезія» («замовляти можна у крамниці пана В.Добочинського», – вже цілком по-рекламному повідомляла газета).
Окрім високих цін та холоду в помешканнях, станиславівцям дошкуляли також хвороби. Нарешті пішла на спад епідемія скарлатини, яка впродовж кількох місяців лютувала у місті, дуже часто забираючи дитячі життя. Але прийшла нова напасть – сибірська виразка. «Минулого тижня були виявлені в нашому місті та повіті три випадки сибірки у людей. Один випадок стався з працівником гарбарні Вайсбаха на вулиці Гарбарській у Станиславові, а два інших (один із яких – зі смертельними наслідками) були серед робітників гарбарні Горовіца на Загвізді. Делегований цісарсько-королівським староством комітет видав розпорядження про попередження подальшого поширення хвороби. Інфекція, швидше за все, сталася через посередництво шкіри, імпортованої з Росії», - зауважив Kurjer Stanisławowski.
Але і в такі непрості часи Станиславів не був місцем для смутку. Особливо якщо врахувати, що саме тоді в місті гастролював славетний комік, автор гумористичних монологів і комічних куплетів Анджей Лелевіч. Цього артиста дуже тепло приймали глядачі, хоча його обличчя було радше потворним, ніж гарним. Зате його виступи були елегантними і вирізнялися добрим почуттям гумору. Як актор він дебютував у Кракові 1881 року, згодом якийсь час був режисером театру оперети у Львові, а в рік своєї смерті (1922) на 60-му році життя очолював аматорський театр у Станиславові.
Колишня вулиця Смольки
Ще одне улюблене місце розваг станиславівців – місцевий фотопластикум – віднедавна змінив адресу розташування. Газетна реклама запрошувала відвідувачів до нового приміщення на вулиці Смольки (тепер – вулиця Бачинського), поблизу пошти. Цього тижня там пропонували оглянути «шедеври скульптурного мистецтва, які зібрані у Версалі та Люксембурзькому палаці у Парижі».
«Ці скульптури завдяки винятковому склу та досконалим фотографіям виглядають так пластично, що виникає враження, що оглядаєш справжні роботи великих митців. Вхід тільки для дорослих!» – попереджав Kurjer Stanisławowski.
Продовження – «Ведмежатники» в борделі та сюрприз від перукарів.
27.11.2016