Богдан Скаврон

Станиславів 110 років тому – очима газети «Kurjer Stanisławowski»

 

 

Продовження серіалу. Попередня серія – «Вибух у польському «Соколі» і цирк посеред міста» 

 

Герб "Тшаска"

 

 

У колі близьких родичів і невеликої кількості приятелів наприкінці вересня 1906 року на міському цвинтарі Станиславова (нині Івано-Франківськ. – Z) поховали учасника угорської революції 1848-1849 років, ветерана Кримської війни 1853-1856 рр., військового пенсіонера Британської імперії Олександра Конопацького, шляхтича гербу Тшаска. У числі за 7 жовтня того року «Kurjer Stanisławowski» назвав покійного 78-річного чоловіка одним із «нечисельних вже учасників бурхливої епохи першої половини минулого століття», відізвавшись на його смерть розлогим некрологом.   

 

 

Олександр Конопацький був двадцятирічним студентом Львівського університету, коли Європою прокотилася хвиля революційних подій так званої «Весни народів». Молодий шляхтич, виходець із села Пониковиця (нині Бродівського району Львівщини. – Z), 1848 року долучився до угорського повстання, яке почалося в Пешті (нині частина Будапешту). Згодом він записався добровольцем до польського легіону в Угорщині, який перебував під орудою генерала Висоцького. Служив у першій батареї пішої артилерії.

 

Генерал Юзеф Висоцький

 

 

У розпал революції польський легіон налічував до 3 тисяч добровольців і відзначився у багатьох битвах. Проте угорська революція закінчилася поразкою.

 

«Після триденної битви біля Сегеда він, у чині унтер-офіцера, розділив участь усіх польських легіонерів, які перейшли угорсько-турецький кордон. Після поразки повстання він вирушив до Константинополя», - так описує «Kurjer Stanisławowski» початок тривалих мандрів Олександра Конопацького, які врешті-решт привели його до Станиславова.

 

З Константинополя Конопацький з великою групою переселенців подався до Лондона, звідки планував дістатися Австралії. Але завершити тривале морське плавання на далекому континенті не судилося. Мандрівники мусили висадитися на острові Святої Єлени, звідки, «десятковані  хворобами», заледве добралися до берегів Алжиру, а відтак Конопацькому та його супутникам довелося пішки пройти вздовж узбережжя Середземного моря аж до Єгипту. У країні фараонів, як зазначала газета, він надовго не затримався, а через Палестину повернувся до Константинополя, де 1853 року отримав посаду в англійському консульстві. Коли того ж року між Османською та Російською імперіями вибухнула Кримська війна, у якій турків підтримали Франція та Британія, Олександр Конопацький, не вагаючись, став до лав британської армії.

 

Барон Раґлан у Криму

 

 

Як повідомляв «Kurjer Stanisławowski», Олександр Конопацький отримав призначення до штабу генерала Раґлана – видатного британського воєначальника, учасника битви при Ватерлоо, в якій він втратив праву руку. Раґлан очолював британські війська, задіяні у військовій операції проти росіян у Криму, і помер від холери у червні 1855 року, під час штурму Севастополя.

 

Але на канцелярській службі Конопацький довго не затримався: невдовзі в ранзі офіцера він опинився в 10-му гусарському полку, який називали «індіанським». Гусари (легкі кавалеристи) вважалися елітою тогочасного війська і часто виконували завдання, пов’язані з несподіваними точковими ударами – як теперішні командос.     

 

Після закінчення кримської кампанії капітан Олександр Конопацький залишився на британській армійській службі військовим перекладачем. Під час польського «січневого повстання» 1863 року він долучився до постачання зброї повстанцям, використовуючи свої зв’язки у Константинополі. І весь той час, перебуваючи в далекому краї, він не забував про Батьківщину та рідню, яка переїхала до Станиславова.

 

«За два роки до смерті, зламаний хворобами та віком, Олександр Конопацький приїхав на постійне проживання до нашого міста, отримуючи пенсію від англійського уряду. До останніх хвилин свого життя він зберігав ясний розум і тверду пам’ять та був живою хронікою того, що пережив. Конопацький відзначався справедливим характером і завжди був оточений загальною пошаною, як свідчать його давні товариші зброї… Покійний вільно володів дев’ятьма мовами. Честь пам’яті шановного ветерана!» – завершує розповідь про видатного земляка «Kurjer Stanisławowski».

 

Надгробок М.Гославського

 

На той час на давньому міському цвинтарі, започаткованого ще в 1782 році, уже були могили визначних діячів польських революцій. Зокрема, тут був похований польський поет і учасник повстання 1831 року Маврицій Гославський. Його могила наприкінці ХІХ століття стала мiсцем проведення польських патріотичних маніфестацій.

 

 

Також тут був похований один із організаторів січневого повстання 1863 року Аґатон Гіллер (до речі, засновник і перший видавець газети «Kurjer Stanisławowski»). Коли у 1970-1980-х роках зносили давній некрополь, який, на думку тодішніх можновладців, не пасував до облаштованої поруч радянської площі з драмтеатром, готелем і пам’ятником Леніну, тлінні рештки Гіллера перенесли на «Старі Повонзки» – найдавніший і найвідоміший цвинтар Варшави.

 

 

 

Старий цвинтар в Станиславові (світлина 1960 року)

 

 

Тим часом у Станиславові 1906 року починають активно розбудовувати територію між старим середмістям і залізничним вокзалом, спорудженим 1866 року. Ця міська дільниця мала назву Леонівка і була заселена здебільшого залізничниками. Колійовці будували тут невеликі хатки на одну сім’ю, але частіше вдавалися до оренди приватних помешкань. Через тотальну дорожнечу, яка в той час охопила всі сфери, зросла й вартість орендованого житла. Тож, щоби якось вирішити житлові проблеми, колійовці у Станиславові організували таку собі будівельну фірму – товариство з обмеженою відповідальністю для спорудження житла.

 

 

Як повідомляла газета, щойно після реєстрації товариство нараховувало 200 членів, але, «зважаючи на обіцяний міністром колії кредит на будівництво, їхня кількість ще буде зростати». Розпочати будівельні роботи залізничники планували весною наступного, 1907 року. При цьому вони мали сподівання, що міська влада надасть їм певні преференції.

 

«Сподіваємося, що громада міста Станиславова, розуміючи важливість мети, не відмовить у  підтримці молодому товариству, надасть пільги для будівництва так, як вчинила громада міста Чернівців, яка такому самому товариству навіть дозволила дешевше придбати ділянку під забудову», – переказував побажання залізничників «Kurjer Stanisławowski».

 

 

А поки залізничники розбудовувалися, працівники пожежної охорони міста приймали привітання і ювілейні нагороди від самого найяснішого цісаря. Спеціальні медалі отримали вогнеборці, які відслужили понад двадцять п’ять років. Як повідомляв «Kurjer Stanisławowski», юбілейні відзнаки, встановлені цісарем, отримали комендант міської пожежної охорони Едвард Гайслер і старший помпувальник Пьотр Москва. Таку ж медаль вручили члену добровільної пожежної охорони із сусіднього Тлумача Філіпу Сарні, також запрошеному на урочистості у приміщення Станіславівського староства.

 

 

Ще одна приємна подія: Станиславівський магістрат оголосив своєрідний кастинг для убогих мешканців міста. Спеціальну матеріальну допомогу сумою 600 корон 2 грудня 1906 року мали розділити серед чотирьох щасливчиків: двох – християнського віросповідання, і двох – віри мойсеєвої. Кандидати мали бути непрацездатними, убогими та проживати на території Станиславівського магістрату. Заявки (метрики та характеристики) на участь у цьому конкурсі приймалися до 10 листопада 1906 року. 

 

 

А тим часом директор польської гімназії Міхал Єзеницький гучно відзначив свої іменини. Як свідчить газета, вітали пана директора навіть по-українськи. «Після виконання пісні «Хай живе нам», учень Крушельницький склав привітання руською [українською – Z] мовою. Дякуючи за таке привітання, пан директор сказав, що хотів би, щоби така гармонія, яка панує між учнями обидвох обрядів, тривала надалі», - наголосили у дописі газетярі. 

 

Не минулося, на жаль, і без прикрих випадків. 21 вересня наклала на себе руки, споживши велику дозу стрихніну, Катерина Слонецька – дружина власника фільварків у Зеленій і Озерянах Віктора Слонецького. Причиною такого кроку начебто були життєві негаразди та тривала хвороба.

 

 

«У загиблої залишилося троє неповнолітніх дітей», – зазначив «Kurjer Stanisławowski».

 

 

 

Продовження – "Потяг під червоними прапорами та візит до тюрми"

 

 

 

  

 

07.10.2016