Восьмий голова "Просвіти"

150 років тому, 8 лютого 1866 року, народився галицький державний і громадський діяч, голова товариства "Просвіта" Іван Кивелюк.

"Дуже обов'язковий, старався помогти людям, де тільки це було можливе. В історію культурного життя українців у Галичині Кивелюк вписався як восьмий голова товариства Просвіта (1910-1922). Своє ставлення до Просвіти він з'ясував такими словами: "Я хлопський син, і доля хлопа лежить мені найбільше на серці. "Просвіта» – це основа нашої нації. Без Просвіти не будемо народом. І тому кожний, хто любить наш народ і каже, що хоче для нього працювати, нехай починає і кінчить на Просвіті" ¹.

Походив Іван Кивелюк з містечка Скалат, де народився на передмісті Княжий Кут. Навчався в Академічній гімназії у Львові, яку закінчив 1895 року. У 1893-му завершив правничі студії на Львівському університеті ім. Цісаря Франца І. Захистив дисертацію доктора права.

Працював суддею на галицькому Поділлі (Тернопіль, Товсте, Будзанів, Гусятин). На початку ХХ століття жив у містечку Копичинці. Поряд із працею в повітовому суді активно займався громадською роботою. У 1903 року став членом місцевої філії товариства "Просвіта", інших громадських і господарських організацій.

"Тут [у Копичинцях] знаходилась шестикласова школа, п'ятикласова гімназія, тут діяла учительська організація "Взаємна поміч", працювало відділення "Українського педагогічного товариства", місто було повітовим центром "Українського Студентського Союзу", діяли товариства "Січ", "Боян", "Бесіда", тут знаходилось і повітове керівництво кредитових товариств "Згода", "Воскресеніє", тут були засновані і активно діяли економічні товариства "Руська Крамниця", "Сільський господар", згодом "Повітовий Союз Кооперативів" і інші. Однак найголовнішим було те, що місто було кузнею культурно-просвітницьких і політичних кадрів, які діяли і поза межами міста, приносячи йому заслужену славу серед подібних містечок Галичини" ².

Сокільське свято в Копичинцях (1912). Іван Кивелюк (1) і Михайло Петрицький (1865–1921), галицький видавець, меценат, громадсько-політичний і освітній діяч, посол законодавчих органів Австрії та ЗУНР (2).

Іван Кивелюк брав активну участь у діяльності Національно-демократичної партії. Двічі обирався до Галицького сейму (у 1908 та 1913 роках). У 1908-му був обраний членом виконавчого органу сейму – Крайового виділу.

Будинки по сучасній вулиці Дорошенка у Львові, у яких мешкав І.Кивелюк: ліворуч – кол. Сикстуська, 64, праворуч – кол. Сикстуська, 49 (тепер вул. Дорошенка, 77).

Відтак він переїхав до Львова, де мешкав на вул. Сикстуській (тепер Дорошенка) в кам’яниці під №64. Пізніше оселився у збудований 1911 року на цій же вулиці будинок під №49. Ця кам’яниця на вулиці Дорошенка, 77 виходить фасадом на площу Маркіяна Шашкевича (зараз тут розташоване Львівське обласне управління юстиції). Варто було би встановити тут пам’ятну таблицю на згадку про відомого галицького правника й державного діяча.

Чи не найбільшим доробком І.Кивелюка стала його діяльність на чолі товариства "Просвіта", яка тривала майже 12 років. "Від 1-го листопада 1910 р. до 1-го березня 1922 р. головою "Просвіти" був Іван Кивелюк. Загальний збір, що відбувся 1-го листопада 1910 року вибрав восьмим головою "Просвіти" свого довголітнього діяльного члена, заслуженого діяча виділу філії "Просвіти" в Копичинцях, судового радника Івана Кивелюка, який, ставши сеймовим послом та з рамени українського сеймового клубу членом Краєвого виділу – перенісся з Копичинець до Львова. Був це чоловік у силі віку, непохитного характеру, надзвичайно працьовитий і енергійний. А "Просвіту" любив більш ніж усі інші інституції, тому увесь свій вільний час віддавав праці для неї. За головування Кивелюка дійшла "Просвіта" до найвищого розвитку, але перейшла й надзвичайно тяжкі та катастрофальні роки занепаду та розбиття внаслідок воєнних подій. Та ці удари її не зломили... Бо й справді Просвіта" зробилася тоді для галицьких українців своєрідним "міністерством просвіти" або, як говорили у Львові, "українським магістратом" ³. За власний кошт Кивелюк заснував та постійно виплачував 5 стипендій для галицьких студентів.

На початку Світової війни виступив проти необґрунтованих репресій проти населення Галичини з боку австрійської влади, яка звинувачувала галичан у "державній зраді". Зокрема, 22 серпня 1914 року віце-президент австрійської Палати послів Юліян Романчук, член Крайового Виділу Іван Кивелюк і д-р Володимир Бачинський зверталися у цій справі до намісника Галичини Коритовського. Також І.Кивелюк домагався від намісництва, щоби воно виділяло кошти не "виключно тільки на польські воєнні орґанїзациї", але й на Українських Січових Стрільців.

Перед зайняттям Львова російським військом І.Кивелюк переїздить до Відня, де працює в Українській культурній раді. А після визволення галицької столиці у вересні 1915 року він повернувся до Львова й очолив процес відбудови "Просвіти".

Ще у вересні 1918 року молоді офіцери з ініціативи поручників Івана Рудницького та Петра Бубели, чотаря Людомира Огоновського, підхорунжого Дмитра Палієва створили у Львові Центральний військовий комітет. Комітет збирався у приватних помешканнях, а також у “Народній гостиниці”, де готував плани збройного перейняття влади у Львові та в краю. "Та крім військових, втягнено до того тайного комітету, що звався «військовим», також кількох цивільних людей, які одночасно належали до Української Нац. Ради. Були це: пок[ійний] радн[ик] Іван Кивелюк, д-р Степан Баран, д-р Василь Панейко, д-р Михайло Лозинський, д-р Осип Назарук..." ⁴.

Президентом Української Національної Ради був обраний Євген Петрушевич, який тоді у важливих державних справах перебував у Відні, а фактично за голову цього тимчасового парламенту ЗУНР залишився Іван Кивелюк. Коли Львів зайняли поляки, вони інтернували Кивелюка як заручника у таборі в Домб’є біля Кракова, де його тримали 10 місяців.

Іван Кивелюк продовжував керувати "Просвітою" і після війни, за умов польської окупації. 1 листопада 1921 року відбувся у Львові Загальний збір "Просвіти", який переобрав Івана Кивелюка на посаду голови товариства. Натомість сам він у цей час, як і багато інших українських діячів, перебував під арештом через спробу замаху на чільника Речі Посполитої Юзефа Пілсудського, вчинену колишнім українським січовим стрільцем.

"Коли І.Кивелюк вийшов на волю, недовго вже головував у "Просвіті". Прибитий смертю жінки, що полишила йому троє маленьких дітей, знеможених подіями останніх літ та матеріальними недостачами, бо його зльокавтовано, як судового радника, умер осьмий голова "Просвіти" передчасно дня 1 березня 1922 р. у 56 році життя" ⁵.

Поховали Івана Кивелюка на полі 5 Личаківського цвинтаря. На його могилі встановлено пам’ятник роботи Сергія Литвиненка.

Неподалік поховані його молодший брат, лікар Семен Кивелюк (1897–1967), братова дружина Софія з Мозолевських (1900–1982) і їх син Іван (1936–1971).

Молодший син Івана Кивелюка Роман (1916–1942) після смерті батьків виховувався в родині капелана Загального шпиталю у Львові, композитора Йосипа Кишакевича, навчався на факультеті геодезії Львівської політехніки, був пластуном, членом Крайового проводу ОУН. Його заарештували гітлерівці й розстріляли у складі групи заручників.

Похований Роман Кивелюк на полі 85 Личаківського цвинтаря. 28 лютого цього року виповнюється 100 років від дня його народження. Пластунам і тим, хто вважає себе націоналістами, варто при тій нагоді згадати про свого старшого побратима.

ПРИМІТКИ

¹ Шляхами Золотого Поділля. Тернопільщина і Скалатщина: Регіональний історично-мемуарний збірник. Т. 3. – Філадельфія, 1983. – С. 695, 696.

² Богдан Савка. Копичинці: Мандрівка через століття. Історичний нарис. – Тернопіль, 2001. – С. 259.

³ Нарис історії Матірного товариства "Просвіти". – Вінніпеґ, 1968. – С. 77, 78.

⁴ Гуцуляк М. Перший Листопад 1918 року. – Нью-Йорк, Ванкувер, 1973. – С. 134.

⁵ Нарис Історії Матірного товариства "Просвіти". – Вінніпеґ, 1968. – С. 100.