Дискусія довкола пам'ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові, яку на професійному рівні архітектори та скульптори почали перед кількома роками — на стадії проведення конкурсу, — останнім часом переросла у громадське протистояння довкола збереження скверу на площі Святого Юра.
У цих суперечках дуже мало згадується історико-архітектурний контекст вирішення містобудівної задачі вибору місця для пам'ятника, а саме: утворення та розвиток площі Святого Юра. Принагідно нагадаю, що у березні цього року минуло п'ять років, як автор публікації виступив з доповіддю про урбаністичні трансформації території з площею та сквером на науковому семінарі Комісії архітектури та містобудування Наукового Товариства ім. Шевченка. За результатами цієї доповіді, інших виступів та обговорення був підготовлений лист-звернення до Львівського архиєпископа владики Ігоря Возняка та міського голови Львова Андрія Садового. Окрім вузько професійних вимог – вигідні умови освітлення пам'ятника, його споглядання з різних видових точок та містобудівних осей, учасники семінару клопотали про врахування особливостей історичного розвитку площі у взаємозв'язку з архітектурним ансамблем собору Св. Юра та забезпечення пам'яткоохоронного законодавства щодо збереження та відновлення цієї унікальної пам'ятки під охороною ЮНЕСКО. Ці вимоги були зрозумілі та очевидні для учасників згаданого засідання і не викликали жодних заперечень.
Тому нині особливе здивування викликає намагання ініціаторів акції з порятунку скверу, а багато з них є архітекторами з досвідом, виокремити його з загального містобудівного укладу площі в окремий об'єкт з пам'яткоохоронним статусом та змістити акценти суперечки від збереження історико-архітектурного середовища Святоюрської гори в цілому до захисту її окремої частини. У своїх виступах та й у проекті архітектурно-планувальної організації території комплексу, якими оперують учасники акції, як варіант пропонується розмістити пам'ятник Митрополиту Андрею Шептицькому безпосередньо у Митрополичих садах – невід'ємній частині ансамблю церкви Святого Юра, на території пам'ятки ЮНЕСКО. Поміщені на інтернет-сторінках громадської ініціятиви іконографічні та картографічніх матеріяли без належного супроводу та пояснень, причому окремі з них запозичені з презентації п'ятирічної давности, змушують повернутись до цієї теми ще раз.
Як свідчить львівська історіографія, Святоюрська гора з церквою та монастирем відома з часу заснування міста королем Данилом Галицьким. Історик Іван Крип'якевич в «Історичних проходах по Львові» згадує низку леґендарних переказів про скельну печеру-монастир на схилах пагорбу, в якій у 1280 році осів князь Василиск вже як монах, про будівництво князем Левом дерев'яної церкви та монастиря, про заснування монастиря князем Юрієм та будівництво 1363 року нової мурованої церкви на місці спаленої королем Казимиром дерев'яної.
Як бачимо, від часу заснування міста Святоюрська гора завжди була територією сакральних об'єктів, і рештки від них у вигляді фундаментів церковних та монастирських споруд, давніх поховань та цвинтарів і нині можуть бути збережені на схилах пагорба. Окрім того, як гора, так і монастирський комплекс, незважаючи на відносну віддаленість від міста, завжди відігравали важливу роль у формуванні архітектурного образу Львова. Навіть сьогодні, досить вийти на перехрестя вулиці Городоцької та початку проспекту Чорновола, щоби побачити Святий Юр ніби на віддалі простягнутої руки. І це при досить високих будинках житлової забудови XIX–XX ст.
Рівно ж так само велично, незважаючи на пізніші сусідні домінанти – костел Св. Єлизавети з 1911 р. та радянську радіовежу, сприймається осідок греко-католицької митрополії з пагорбів Високого Замку чи з осі Городоцької дороги при давньому в'їзді до міста. Очевидно, що перебудова монастирського ансамблю з новим величним Храмом, розпочата 1744 року, була зумовлена в тому числі ідеєю підкреслення визначної ролі Собору в культурному ландшафті Львова. Чи була площа перед першою мурованою церквою Святого Юрія – невідомо.
Проте одне з найдавніших картографічних джерел – карта Львова 1766 року інженера дю Дефі – свідчить, що за задумом творця визначної пам'ятки, архітектора Бернарда Меретина, перед входом на подвір'я Храму був сформований відкритий міський простір. Це була трикутна у плані площа, оточена ділянками городів та садів. На окремих парцелях розташовувались приміські на той час садиби.
На карті добре прослідковуються існуючі сьогодні вулиці – Митрополита Андрея, Озаркевича, Устияновича, Замкнена, які сходяться на площі. У східній частині ансамблю простежується розпланування Митрополичих садів. Достовірність карти підтверджена ситуаційним планом Святоюрського комплексу 1755 року, віднайденим та опублікованим львівським істориком мистецтва Володимиром Вуйциком. На ньому прочитується задум Меретина у вирішенні генерального плану комплексу – підвести вірних до головного входу на територію церкви (сьогодні це внутрішня брама комплексу) з максимальним розкриттям південного та східного фасадів храму.
Фраґмент плану Львова 1766 р. інженера дю Дефі
Ситуаційний план Святоюрської гори 1755 р.
Проте в такому вигляді площа перед Святоюрським комплексом проіснувала недовго. Зміни у розплануванні території пам'ятки, а саме: її розширення з перенесенням південної межі в лінію з огорожею господарського двору, що простежується на плані Святоюрського комплексу архітектора Клименса Фесінґера за 1771 рік, – зумовили також зміну розпланування площі. Нова конфіґурація вперше зафіксована на відомому плані Львова 1782 року (так званий план інженера Фрідріха фон Міґа).
Фраґмент плану Львова 1782 року Фрідріха фон Міґа
План комплексу собору Св. Юра 1771 р. Клеменса Фесінґера
Незважаючи на відсутність на той час нинішньої вулиці Листопадового чину, площа набула існуючої конфіґурації та габаритів. Необхідно також зауважити, що вздовж вулиць Шептицьких, Озаркевича, Карпінського починає формуватися садибна забудова. Імовірно, що однією з причин швидкого розвитку містобудівної структури у цій частині міста була розбудова Святоюрського ансамблю. До середини XIX ст. митрополичий комплекс був єдиною домінантою у структурі сформованої площі. І лише облаштування у 1843 році в одному з будинків, що містився в наріжнику вулиці Карпінського, виховного закладу для дівчат та монастиря Сакра Кер (сестер Найсвятішого Серця Ісусового) почалася активна забудова південної сторони площі Святого Юра. Монастир Сакре-Кер займав доволі велику ділянку поміж вулицями Митрополита Андрея та Карпінського, на якій розташовувались костел, монастирські, житлові та господарські споруди, великий сад та город. Головний фасад монастирського комплексу виходив на саму площу, бічний через скошений наріжник завертав вздовж вулиці Карпінського. Як бачимо на кадастровому плані Львова 1849 року, сама площа залишалася вільною від озеленення, малих архітектурних форм чи доріг. Протягом тривалого часу (від кінця XVII ст.) на площі два рази до року відбувались великі ярмарки, які у другій половині XIX ст. були перенесені на пл. Бема (пл. князя Святослава). Як виглядала площа під час ярмарок, можна побачити на літографії Антонія Лянґе.
Фраґмент кадастрового плану Львова 1849 р.
Ярмарок біля церкви Св. Юрія на літографії А. Лянґе 1844 р.
Великі зміни у становленні південної та східної частини площі відбулися у другій половині XIX ст. В першу чергу вони були викликані будівництвом комплексу Технічної Академії (майбутньої Львівської Політехніки), що велось у 1874–1877 роках на великій ділянці поміж монастирями Сакре-Кер та сс. Домініканок з костелом Св. Марії Маґдалени. Менший за розмірами корпус Хімічної лабораторії комплексу виходив, власне, на пл. Св. Юра. Значних змін зазнав також монастирський корпус, перебудований Іваном Левинським у 1896 році у стилі «історизму». Тоді відбувається також формування зблокованої рядової забудови мешкальних кварталів поміж нинішніми вулицями Устияновича та Новаківського. Трансформація планувального та просторового укладу площі зафіксована на карті Львова 1894 року, а серед іконографічних матеріалів збереглись фотографії з виглядом площі на час перебудови монастирських корпусів.
Фраґмент карти Львова 1894 року
Площа Св. Юра на фото 1890-х років
Сквер на площі Св. Юра був розпланований наприкінці XIX ст. за проектом, як стверджують, Арнольда Рерінґа. Достовірних даних, що саме він був автором, як писали сучасники, «плантацій», немає, проте його діяльність на посаді міського ландшафтного архітектора свідчить, що він брав участь у більшості перетворень ландшафтного міського середовища Львова того часу. Характер розпланування скверу добре прочитується на пізнішій топогеодезичній підоснові міста, опрацьованій орієнтовно наприкінці 1920-х років. Сквер зайняв більшу частину площі, розпланування території нереґулярними у плані травниками сформувало вільну ландшафтну композицію з овальним ядром, від якого відходять пішохідні доріжки у напрямку основних вулиць площі та на вхід до ансамблю Св. Юра.
Фраґмент топогеодезичного знімку Львова 1920-х років
Уся східна, більшою мірою південна частина площі, наріжник вулиць Митрополита Андрея та Шептицьких забудовані три- і чотириповерховими громадськими та мешкальними будівлями. Проте важливим був не лише характер розпланування території, а й просторовий образ плантацій. Уявлення про вигляд скверу, та й архітектурного оточення площі, дають поштівки та світлини першої та другої декади XX ст. На площі, окрім кінних візків, відсутній транспорт. Якщо на першому етапі існування скверу можна спостерігати доволі густу зелень, то після 1915 року – дерев та кущів небагато, переважно свіжо висаджені, низькорослі, всі архітектурні споруди візуально розкриті для глядача, і до них відкритий пішохідний доступ. Особливо велично на впорядкованій площі виглядає Святоюрський ансамбль. До речі, порівняння світлин 1905–1906 років зі світлинами з 1915–1916 років та пізнішого міжвоєнного періоду свідчить, що у сквері відбувались ґрунтовні санітарні розчищення дерев та кущів з частковою їх заміною.
Поштівка з виглядом на Святоюрський ансамбль з 1915 р.
Поштівка з виглядом на монастир Сакре-Кер, 1920 р.
Наступний етап трансформації площі відбувся вже після другої світової війни. Зміни зумовлені були розвитком та розширенням Львівської політехніки. Спочатку, у 1960-х роках на західній частині площі, після розбірки давніх споруд ще з XVIII–XIX ст., за проектом М. Мікули та В. Сагайдаківського збудували хімічний корпус – нейтральний за своїм образом щодо пам'яткового ансамблю. Після знесення давньої забудови розширилася вул. Озаркевича, що зробило її придатною для автомобільного руху і наблизило транспортний рух безпосередньо до церковної брами. У 1970-х рр. до переданого Політехніці монастирського корпусу Сакрекерок прибудували корпус нової бібліотеки. Таким чином були остаточно сформовані архітектурні куртини усіх сторін площі Св. Юра. Визначне значення у становленні її архітектурного образу, окрім Святоюрського ансамблю, без сумніву, мають споруди колишнього монастиря Найсвятішого Серця Ісусового з необароковими елементами вистрою фасадів авторства Івана Левинського та збережений в цілому після реконструкції XX ст. північний фасад корпусу Хімічної лабораторії авторства Юліана Захарієвича.
У 1980-х роках настала черга реконструкції скверу, яку виконали архітектори СПКБ Львівської політехніки. В процесі реконструкції була змінена планувальна структура первісних «плантацій», відновлений дещо в іншому місці спрощений чавунний ліхтар, навпроти фасаду колишнього монастиря влаштований дитячий майданчик. Тоді ж таки був запроектований ще один дитячий майданчик у північному підніжжі Святоюрської гори на «циркову» тематику. Реконструйований план скверу поданий на сучасній топогеодезичній підоснові площі.
Топогеодезичний знімок площі Св. Юра 2010 р.
Проте головні зміни, які відбулися на площі, стосувалися втрати візуального сприйняття та фізичного доступу до головного об'єкту цієї частини міста – ансамблю Святоюрського собору. Дорога з інтенсивним рухом автомобільного транспорту заблокувала безпосередній доступ на територію Храму від площі. Щоби підійти до церковної брами, необхідно подолати кілька пішохідних переходів як від заходу, так і від сходу. Дорога та огородження реконструйованого скверу турнікетами відокремили його від площі з західної та північної сторін, а розпланування з підведенням доріжок до турнікетів – незрозуміле та нераціональне. Насиченість вільної території скверу великою кількістю високих дерев спричинило втрату візуального зв'язку Святоюрського ансамблю з головними осями розкриття від вул. Устияновича, вул. Карпінського, вул. Митрополита Андрея, та й з території самого скверу. Для прикладу подаю світлину з того самого місця (початок вул. Устияновича) з 20-х років минулого століття та сучасну, також інші фото з різних видових точок площі та оточення. Фотографії виконані зимою за відсутності листя.
Вигляд на ансамбль Св. Юра від вул. Устияновича, 2010 р.
Вигляд на ансамбль Св. Юра від вул. Устияновича, 1920 р.
Вигляд на ансамбль Св. Юра з центральної частини скверу, 2010 р.
Вигляд на ансамбль Св. Юра з вікон нової бібліотеки Політехніки, 2010 р.
Отже, проведені впродовж останніх 50 років реконструкції площі Святого Юра та скверу не сприяли збереженню її історико-архітектурного середовища. Сквер, зберігши в цілому свої габарити, втратив первісний планувальний та просторовий задум. Це спричинило втрату традиційних візуальних зв'язків історично сформованого та впорядкованого міського простору з головною спорудою площі – Святоюрського Собору. Звідси випливають кілька висновків професійного характеру, які стосуються суперечок щодо встановлення пам'ятника митрополиту Андрею Шептицькому та збереження скверу.
Якщо ми говоримо про буферну зону пам'ятки ЮНЕСКО, а пл. Св. Юра разом зі сквером, без сумніву, входить у цю зону, то головною вимогою щодо її меж та характеру є збереження природних або сформованих візуальних зв'язків пам'ятки з архітектурним або ландшафтним оточенням. Якщо говорити простіше, ми не повинні створювати штучних перешкод для споглядання пам'ятки, а якщо вони є, то необхідно їх позбутися. Причому ці перешкоди можуть бути як близькими, так і відносно далеко розташованими від пам'ятки. Це має безпосереднє відношення до ансамблю Святого Юра з огляду на недавно погоджений проект детального планування території між вулицями Городоцькою, Шевченка, та Ярослава Мудрого з пропозицією багатоповерхової забудови. Також небезпечним є підняття поверховости існуючих будинків на осях видового розкриття, і це вже має місце.
Окрім візуальних зв'язків, важливим є збереження композиційних особливостей розташування пам'ятки у взаємозв'язку з архітектурним чи природнім середовищем, що її оточує. У нашому випадку традиційним для cобору Святого Юра завжди був відкритий простір з боку площі та вільний доступ до осі головного входу на територію комплексу. І цю роботу щодо вимог ЮНЕСКО до буферної зони треба робити незалежно від того, будемо ставити пам'ятник чи ні.
Якщо мова йде про збереження скверу, то, напевно, мається на увазі той первісний, можливо, дещо змінений у 1920-х роках сквер, закладений Арнольдом Рерінґом. В такому випадку, відповідно до вимог збереження чи відновлення пам'яткового об'єкту, необхідно було би провести докладні обстеження, виявити елементи первісного розпланування, цінні дерева та кущі, максимально відтворити планувальну і просторову структуру об'єкту. Така робота великою мірою сприяла би забезпеченню вище зазначених вимог до буферної зони пам'ятки, але одночасно означала би, ймовірно, втрату пізніше насаджених дерев та кущів, зміну існуючого планування, малої архітектури, тобто реконструкцію існуючого скверу.
Тепер щодо процедури, бо як висловився на одному з обговорень молодий колеґа, забезпечення процедури є запорукою коректного вибору архітектурних вирішень. Відповідно до українського законодавства та нормативних документів, будь-які архітектурні перетворення на території історичного ареалу міста, в охоронних зонах пам'яток повинні відбуватися на підставі погоджених історико - містобудівних обґрунтувань. Вимоги до такого обґрунтування обговорювали учасники згаданого семінару п'ятирічної давности. Обґрунтування щодо можливого встановлення пам'ятника Митрополиту Андрею Шептицькому черговий раз опрацьовують колеґи з НДІ пам'яткоохоронних досліджень. Публічне, спокійне та фахове обговорення цього документу може вирішити питання забезпечення пам'яткоохоронних вимог, розривів до навчальних корпусів, максимального збереження скверу, пішохідного та автомобільного руху, інше.
Що стосується пропозицій перенесення місця розташування пам'ятника з площі Святого Юра до Митрополичих садів, то власне тут ускладнюється процедура прийняття рішення. Будь-які перетворення на території пам'ятки вимагають проекту реґенерації цілого комплексу Святоюрської гори з опрацюванням повноцінного історико-архітектурного опорного плану та дослідженням розвитку планувального та просторового укладу впродовж XIII–XX ст. У нашому випадку це означатиме проведення в першу чергу повномасштабних археологічних досліджень. Тому на чергових зборах львівського осередку Національного комітету ICOMOS більшість присутніх виступили категорично проти зміни умов конкурсу щодо вибору місця розташування пам'ятника на площі Святого Юра.
Якщо активістів громадської ініціативи не влаштовує архітектурна та мистецька якість пам'ятника, тоді саме запропонований проект повинен стати предметом громадського та професійного обговорення з відповідними арґументами та вибором засобів спротиву. Ще краще було би запропонувати реальний альтернативний проект, який відповідав би пам'яткоохоронним та природоохоронним вимогам і отримав схвалення замовника, більшости громади, міської влади, інших зацікавлених сторін. Якщо б пам'ятник ставили, умовно, 100 років тому, то ні в кого не виникали би сумніви, де він може стояти. На старих фото видно, що перед входом на територію комплексу є достатньо велика площа з південним освітленням, яка чудово сприймається, як з території «плантацій», так і з прилеглих вулиць. Це дозволяє поставити скульптуру та впорядкувати її найближче оточення. Адже поставили пам'ятник Міцкевичу на початку XX ст. на обмеженій площі – і скульптуру Матері Божої перенесли, і сквер реконструювали, а впорядкування території пам'ятника у нинішньому вигляді виконали лише через кілька років (до речі, як одне з місць його встановлення в той час розглядали площу Святого Юра).
То, може, річ не у сквері?
*Юрій Дубик, архітектор–реставратор, член Національного комітету ICOMOS
Література та джерела:
Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991.
Архітектура Львова. Час і стилі XIII-XXI ст. / Упоряд. і наук. ред.
Ю.О. Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2008.
Бойко О., Слободян В. З історії латинських монастирів Львова // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація.- Львів 2006. -Ч. 16.
Вуйцик В. Архикатедра Св. Юра у Львові // Leopolitana. – Львів: Класика, 2013.
Ю. І. Криворучко, Г. П. Петришин, С. П. Тупісь, Т. М. Максим’юк, В. В. Дідик, Н. С. Соснова Концепція архітектурно-планувальної організації ландшафтно-історичного комплексу на Святоюрській горі у Львові // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія : Архітектура . - 2013.
Котлобулатова І. Львів на давній фотографії. – Львів: Центр Європи, 2008.
Кадастральна карта Львова 1849 р. – Центральний державний історичний архів України у Львові.
Карта Львова 1782 року. – Kriegsarchiw. Wien.
06.04.2015