Див. «Національний музей у Львові: хрущовські 1960-ті» (1960-1965)
«В формировании нового человека, коммунистическом воспитании трудящихся, наряду с другими идеологическими учреждениями, важную роль играют музеи.
Коллектив Львовского музея украинского искусства под руководством партийной организации направляет свою деятельность на улучшение экспозиционно-выставочной, научно-исследовательской, массово-политической работы, воспитание трудящихся в духе советского патриотизма и пролетарского интернационализма».
(«Львовская правда», 1974)
В українському образотворчому мистецтві 1970-х відбувалися складні і процеси: образотворчість знаходилася в полоні комуністичної ідеології та постулатів соціалістичного реалізму, повністю залежала від партійного замовлення та політики правлячої верхівки; мистецтвознавча література була заідеологізована і всі (навіть незначні) прояви національної своєрідності в образотворчому мистецтві трактувалися як «український буржуазний націоналізм». В роботах художників домінувала історико-революційна та робітничо-колгоспна тематика; здійснювався жорсткий ідеологічний тиск на творчу особистість митця. Усі жанри образотворчого мистецтва спрямовувалися на відображення «щасливого життя радянського народу в умовах соціалістичного розвитку суспільства під керівництвом радянського уряду та комуністичної партії». Малярство, графіка і скульптура були ідеологічно заангажованими, твори художників відзначалися догматизмом та плакатністю. Щоправда, були і винятки, коли твори окремих митців, незважаючи ні на що, намагались відстоювати загальнолюдські цінності, національні пріоритети, право вільного трактування власних поглядів.
На розвиток радянського образотворчого і народного мистецтва урядом виділялись великі кошти, організовувалося дуже багато художніх виставок, де учасники зобов`язувались висвітлювати ідеали радянської людини: «Українське радянське образотворче мистецтво єдине за своїм ідейним змістом, воно у всіх своїх проявах несхитно базується на життєдайних засадах методу соціалістичного реалізму, в ньому завжди знаходять пристрасне втілення високі ідеали радянського гуманізму». («Літературна Україна»,1970 р.)
В умовах розвиненого соціалізму, який «впевнено» крокував до повної перемоги комунізму, ідеологи ЦК КПРС, ЦК Компартії України прийняли ряд постанов з питань літератури, в яких партійні організації зобов'язувалися посилити непримиренну боротьбу з будь-якими проявами українського буржуазного націоналізму. Тож вже з початку ‘70-х років по всій Україні прокотилася хвиля обшуків й арештів, що була справжнім погромом опозиційної інтелігенції: були звинувачені в «антирадянській пропаганді» і заарештовані І. Світличний, Є. Сверстюк, М. Осадчий, І. Гель, В. Чорновіл, М. Горинь, І. Калинець, С. Шабатура.
Виставкова діяльність Львівського музею українського мистецтва в 1970-х роках вповні реалізовувала поставлене партією завдання, пропонуючи до огляду відвідувачів відповідно скомпоновані експозиції. «Українське радянське образотворче мистецтво єдине за своїм ідейним змістом, воно в своїх проявах несхитно базується на життєдайних засадах методу соціалістичного реалізму, в ньому завжди знаходять пристрасне втілення високі ідеали радянського гуманізму», під такою вичерпною характеристикою відбувалися всі культурні заходи. На вул. Драгоманова 42 почергово відкривалися виставки, що широко висвітлювались у пресі, обговорювалися на засіданнях та зустрічах із художниками, зрештою – по завершені яких – у фондовій колекції залишалися «вибрані» роботи митців, що інтенсивно поповнювали відділ сучасного, тобто, – радянського, мистецтва. Приміром, виставку художників Львова (1970 р.), урочисто відкрив САМ Голова спілки художників України Бородай В., а серед присутніх був САМ міністр культури УРСР Р. Бабійчук, які спеціально приїхали з Києва. Така увага посадовців вказувала на доволі прискіпливий інтерес влади до творчого життя Львова.
З. Флінта, "Осінь", 1973 р.
Музей старанно виконував доручену йому роль: відбулась грандіозна обласна виставка «Земля і люди» (грудень-січень 1973-74), до творення якої були залучені і Львівське обласне управління культури, і Львівська організація спілки художників УСРС та ЛМУМ. Експозиція охопила всі галузі творчої діяльності львівських художників: «Понад 300 експонатів живопису, скульптури, графіки та прикладного мистецтва знайомили глядачів з творами радянського Львова… Ідея виставки, її тематична спрямованість виражені в самій назві. Показати сучасне радянське село, розповісти про його трударів, звеличити в художніх творах поезію праці, оспівати колгоспний лад – ось благородна мета виставки». (Із передмови до каталогу).
Р. Сельський, "Три гуцулки", 1970-ті
Не менш помпезно, у липні 1974 року, в музеї було проведено святкування 30-ліття визволення Львівщини від фашистських загарбників представленням робіт відомих художників: О.Кульчицької, Л.Левицького, І.Гуторова, С. Грузберга, Б.Свєрдлова та ін. В серпні того ж року, як продовження вище згаданої урочистої події , в музеї відбулася виставка самодіяльних художників. «Перша виставка львівського плакату (1978 р.) переконливо засвідчила зростаючу майстерність плакатистів, їх постійне прагнення до підвищення дієвості та публіцистичної гостроти плакатної графіки», – звітували організатори заходу, представивши у виставкових залах Драгоманова понад 100 творів.
Протягом 1970-х років музей підготував багато виставково-експозиційних проектів: персональні виставки родини Шкрібляків (1970), добре відомого львівського художника О. Сорохтея (1970 р.), С. Грузберга (1970 р.), київського графіка О. Фіщенка (1972 р.), І. Гуторова (1973 р.), М. Ткаченка (1975 р.), Ю. Щербатенка (1976 р.), Є. Безніска (1978 р.), І. Яремова (1979 р.). Продовжуючи традицію експозицій братніх народів у стінах музею навесні 1974 року було розгорнуто виставку вірменського художника В. Айвазяна.
Л. Левицький, "Влітку",1968-1972
Працівники музею також готували і виставки «старих» друзів музею, зокрема: виставку творів Л. Левицького (1974 р.), О. Кульчицької (1973 р. – акварелей, 1974 – офортів), Р. Сельського (1977 р.), Г. Смольського (1979 р.), А. Манастирського (1979 р.). В результаті до фондової колекції з виставок до музею потрапила доволі велика кількість творів метрів: Д. Довбошинського, М. Андрущенка, М. Ткаченка, М. Сельської, З. Флінти, С. Коропчака, О. Мінька. В. Патика, Л. Медведя, Е. Миська, Є. Дзиндри та б. ін.
Д. Довбошинський, "Гуцульський натюрморт", 1975 р.
Музейне життя йшло своїм тихим виваженим кроком: музей інтенсивно співпрацював з навчальними закладами, співробітники читали лекції у трудових колективах заводів, виїжджали у колгоспи. Було підготовлено та видано багато каталогів до виставок, проводились конференції, зустрічі з художниками, вечори пам'яті: «Працівники музею роблять все, щоби як можна краще задовольняти запити відвідувачів, засобами мистецтва допомогти партійним організаціям в комуністичному вихованні трудящих». ( Зі львівської преси)
У 1970-80-х рр. музей продовжував очолювати Григорій Якущенко. Гостями палацового будинку на вул. Драгоманрва залишалися шановані Роман Сельський, Григорій Смольський, Ярослава Музика, Роман Турин та ін. Вони приходили до багатолітніх працівників ще Національного музею у Львові – В. Свєнціцької чи Я. Нановського поговори про мистецтво, згадати минулі часи… Про ці візити та про «все інше» відразу доносилося, адже поряд із не зовсім «благонадійними» працювали ті, хто призначався на посади вищими інстанціями, щоби крім музейної роботи виконувати доручення відповідних органів: слідкувати, відстежувати та доповідати про все, що відбувалося в «націоналістичному кублі». Ще й сьогодні окремі співробітники, які прийшли працювати до музею у 1970-х роках, розповідають про окремих яскравих особистостей… Маємо спогади про виклики до сірого будинку по вул. Дзержинського, про підвищений інтерес органів КДБ до роботи окремих співробітників, про записи у «книжечках» та «блокнотиках» партійних чи «вербованих» співробітників щодо висловів окремих музейників та їх ідеологічну позицію.
У 1970-ті роки комуністичні ідеологи продовжували ретельно боротися із «головним» ідеологічним ворогом радянської влади – релігією. Відповідно трансформувалася інформація про сам музей, як витвір рук і великої любові митрополита Андрея. У всіх виданнях того часу йшлося про те, що музей був створений на початку ХХ ст., як осередок українського образотворчого мистецтва, яке формувалося та розвивалося поряд із братньою (російською) культурою та «...разом з передовими письменниками та поетами вели боротьбу проти релігії, діячів церкви...». В окремих публікаціях музейні працівники наголошували на важливості «...викриття соціально шкідливої ролі релігії та церкви... в творчості радянських художників». Як приклад боротьби з релігією подавали творчість окремих митців: Л. Левицького, Ю. Щербатенка, В. Лучко, В. Сойки, Є. Безниска… Зараз ми із посмішкою та сарказмом читаємо подібні публікації, із великим подивуванням спостерігаємо прізвища художників, які «боролися» з релігією, адже в атеїсти записували навіть художників-іконописців періоду середньовіччя чи інших давніх епох: «В своєрідних сюжетах ікон, що зображують «Страшні суди», зустрічаються елементи сатири. Так, наприклад, художник зображує панів, розбійників, злочинців, яких чорти провадять до аду, і за допомогою різноманітних аксесуарів надає їм типізованого характеру». («Львовская правда»,1974 р.).
Тим не менше, «за лаштунками» музею тривав тихий опір. Наприклад, саме у ‘70-х на експозиції, завдяки одному із співробітників музею Володимир Любченку (відомому музейнику, мистецтвознавцю, педагогу) з`явилися твори О. Архипенка та П.І. Холодного… Або ж за офіційним розпорядженням вищих інстанцій з Москви адміністрацію Львівського музею зобов`язували передати для «новостворюваних» музеїв відповідні експонати, зокрема, давні книги. Г. Якущенко – директор музею, «відіслав» відповідальну за фонд особу на довготривалий «лікарняний», а за той час «переконав» вищі інстанції в «недоречності» вилучення давніх рукописів та стародруків, залишивши цінні пам`ятки фондової збірки в музеї.
Продовження теми – «Національний музей у Львові: ‘80-ті»
28.02.2015