V.
Рукописи і друки.
У всїхъ девятьох салях з виїмкою салї IV., де поміщені цінні грамоти і письма з архиву Института Ставропигійского, подибуємо в ґабльотах дуже значне множество рукописей і друків з церковно-словеньскої литератури. Зібранєм їх занявся крилошанин Антоній Петрушевич. В салях І., VІІІ. і IX. містяться рукописи, в прочих друки, упорядковані після місцевостей, в котрих печатались. Рукописи починаються XI. віком, кінчаться ХVІІІ; друки починаються Тріодами краківскими з кінця ХV. віку (1491 р.), а кінчаться рівно-ж віком ХVІІІ.
Не тут місце описувати поодинокі виставлені плоди житя духового на Руси. О тім можна-б списати цілі томи. Ми мусимо обмежитись лиш на загальний нарис всего, а библіографів відсилаємо до катальогу о. Петрушевича, котрий вправдї зложений лиш для фахових людей, але під котрого руководством можна собі витворити бодай загальний образ духової культури, що розвивалась від найдавнїйших часів на Руси, і, хоч колекція не єсть повна, виробити собі в приближеню понятє о заходах предків наших на поли церковної словесности. Представлені рукописи не суть всї оригинальнї, їх заступають удачні facsimilia. Деякі суть дуже рїдкі, цінні, а може і уникати. Що старші рукописи суть писані на пергаминах, з хорошими кольорованими і золоченими иниціялами, пізнїйші писані на папери. В деяких подибуємо артистично і старанно виконані илюстрації. Друки суть численнїйше заступлені і упорядковані після печатень, в котрих печатались. Окрім друків з типографій, истнувавших на Руси: в Вильнї, Дермани, Евю, Заблудові, Кієві, Кремянци, Рохманові, Львові, Острозі, Почаєві, Стратинї, Супрасли, Угорцях, Уневі та Чернихові, подибуємо також друки з типографій: в Букарешті, Довгополи та Римнику (всі три в Румунів), в Кракові (найстарші), в ческій Празі, Венеції, Римі, Москві та Петербурзі. Розумієсь, що і тут нема комплету видавництв, а з деяких типографій, як в Несвіжи на Литві і др., нема ні одного видавництва.
Заким однакож перейдемо до близшого описаня деяких ціннійших рукописей та друків, хочемо читателям подати загальний образ на духове житє Руси в тих віддалених часах.
Духова культура стала у нас розвиватись з приходом христіяньства (988 р.). Перед тим зайшла она до Кієва лиш на стілько, о скілько перед хрещенєм Руси через Володимира находились в Кієві христіяне, а в их руках находились старословеньскі книги церковні (библія, діла отців церкви і византійских теологів), переложені з грецких оригиналів першими апостолами Болгарів, Моравян і Панонців, св. Кирилом (827—869) та Методієм (+885) і их учениками, або ученими болгарскими, як: царем Симеоном (888—927), єго сучасником ексархом Иваном та черцем Грабром. По принятю христіяньства, кола Русь вступила в близькі церковні зносини з Византією, пливе з відси безпосередно як і посередно через Болгарів і Сербів христіяньска культура на Русь, именно до Кієва. Державний і церковний устрій Руси в віках X—XIII, як неменше єї духові стремленя і плоди суть формальною копією єрархично-теократичних порядків Византії з всіми добрими і злими єї сторонами. Як близько тогдашна Русь стояла до своєї учительки, виходить вже з того, що на 23 митрополитів кієвских в періоді передмогольскім 17 було Греків, а з прочих 6 лиш З руского роду. Також і низшій клир числив богато Греків. Рускі церкви будували майже виключно грецкі архитекти а внутро их прикрашували грецкі малярі. Від XI. віку, з розвоєм руского чернецтва і аскетизму, починаєсь паломництво до святих місць і монастирїв на Атосї, де Болгаре і Русини в библіотеках церковні рукописи як найточнїйше копіювали, щоб их відтак в численних відписах нести і ширити на Руси. З руских князів христіяньских першій Ярослав Мудрий велів в Кієві грецкі книги перекладати на язик старословеньскій. Але коло того дїла менше заходились рускі священики, а в більшій мірі Греки та Болгаре. Син Ярослава Всеволод умів вже пять язиків. В XII. віці засновав Роман Ростиславич школу в Смоленьску, в котрій учено по грецкі і по латинї. В ХІІІ віці любовався именно Константин Всеволодович Волиньскій в грецкій науці. Ниль Сорскій і Доситей, игумен кієвопечерского монастиря, образувались на атоньскій горї. В XIV. віці привіз на Русь множество старословеньских рукописей з Греції і Болгарії митрополит Кипріян. За Ивана III. наспіло на Русь множество книг церковних з Греції враз з царівною византійскою Софією Палеоложанкою, судженою Ивана. А і в пізнїйших часах аж до XVII. віку, за царя Алексея Михайловича, привіз Суганов з Греції до Россії над 700 рукописей, котрі відтак мав під рукою патріярх і реформатор книг церковних в царстві россійскім, Никон. Взагалї, христіяньска Русь, именно в перших віках, стояла майже зовсім під впливом Византії, а лиш на галицку Русь за Романовичів (XIII. вік) продирались хвилево і впливи культури західної, заснованої на латиньстві.
Наколиж про-то глянемо на старословеньскі рукописи книг церковних з віків XI до XV і пізнійші, то в них належить добачати вірні копії тої церковно-словеньскої литератури, котра витворилась межи полудневими Славянами від часів св. Кирила, сконцентрувалась головно на Атосі і була в руках учених Греків, Болгарів і Сербів Оригинальности рускої тут майже нїякої. Оригинальність виробляєсь лиш в лїтописях, котрі задля того можна назвати плодами старо-рускої литератури, плодами душі рускої, стоячої подальше від впливів копіованої церковно-словеньскої литератури; і в рукописях пізнїйших віків, именно вже по 1453 р, т. є. по паденю Царгорода, коли весь илирійскій пів’остров, занятий Турками, для паломників руских став менше приступний, а Русь свої потреби церковні мусїла лагодити дома і своїми людьми.
На виставі в сали VШ. подибуємо упорядковані після віків такі рукописи церковно-словеньскої литератури. На першім місци стоїть facsimile "Остромирового Євангелія". Єсть то переклад оригиналу грецкого. Але кодекс сей не містить в собі по черзі Євангелія чотирох евангелистів, а суть они уложені після тижднїв, так як читались в церкви і називаєсь про-то апракос, т є. евангеліє тиждневе. Копію ту списав в 1056—57 р. діякон Григорій в Новгородї для тамошного посадника Остромира.
З XI. віку походить і "Сборник" кн. Святослава. Писаний він 1073 р. діяконом Иваном для сина Ярославового з оригиналу болгарского. Болгарскій оригинал пропав, але удержався оригинал грецкій, з котрого цар Симеон болгарскій велїв собі зробити переклад. Содержанєм "Сборника" суть уступи з отців церкви, питаня і відповіди в справах віри, историчні, философичні і реторичні трактати. В "Сборнику" уміщені і золотом прикрашені илюстрації. На виставі находиться лиш подобизна.
Побіч "Сборника" уміщена подобизна з "Туровского Євангелія", відтак з XII. віку: подобизна "Євангелія галицкого" і оригинальний, дуже замітний "Апостол", писаний на пергаминї, на котрого широких маргинесах находиться толкованє апостола з XV. віку. Так розсудив ту справу о. крил. Ант. Петрушевич.
З XIII. віку єсть знову кілька подобизн, церковних книг, а з оригиналів "Бучацке Євангеліє" (так назвав єго крил. Петрушевич).
З XIV. віку находиться: "Присланє Антіоха Черноризьца" лаври св. Отця Сави, писана на пергаминї в 1307 р. в лаврї великій пресв. Богородиці, мабуть, як каже крил. Петрушевич, на Атосї. Відтак "Перемиске євангеліє", списане також на пергамені, власність библіотеки капитульної в Перемишли.
З ХV. віку находяться побіч "Євангелія Галицкого", "Октоїха", писаного на Молдавії, і "Євангеліостаріона" з церкви ярославскої, ще: "Собор от много отець Тльковенія", копія згаданого висше "Сборника" Святослава; власність библіотеки капит. в Перемишли; "Номоканон" (закони церковні) і "Патерик печерскій", т. є. житя святих і правила чернечі так звані "Сказанія от старчества". Найстаріші патерики походять з VIII. і IX. віків, були писані по грецкі і містили в собі житєписи грецких і латиньских святих. В руских патериках додано житєписи святих руских.
З XVI. віку подибуємо на виставі досить богато рукописей церковних книг (трефологіон, минея, октоїх, номоканон, акатисти і др.). Замітнїйшими однакож суть "Статут литовскій" з першого виданя (печатаного в 1529 р.), писаний скорописею білорускою (так звана копія Фирлеївска), власність гр. Викт. Баворовского; і "Библію Франциска Скорини", власність Василіян львівских. Скорина видавав перші свої переклади "Vulgat-и" латиньскої на білорускій язик в Празї (1517—1519), відтак в Вильні (1525 і пізнїйше). Переклади ті були вже печатані. Длячого єго переклад библії старого завіта єсть п і с а н і й Дмитром из Зїнкова під 1576 роком, лишаєся загадкою.
[Дѣло, 19.11.1888]
(Дальше)
З рукописей XVII. віку, уміщених на виставі, єсть мабуть найбільше замітним "Євангеліє Тетр", писане на пергаминї folio (354 лист.) монахом воронецкого монастиря, тєофилєм; з численними зображеними в текстї, мальованими пером, красками і золотом, Стефаном з Сучави. Євангеліє се справив митрополит сучавскій, Атанасій Кримка, для церкви в Драгомирнї, на Буковинї. Рукопись єсть нинї власностею университетскої библіотеки у Львові. Монах Теофиль писав єго в 1615 р., чернець Стефан илюстровав в 1617 р. Сам текст не представляв богато цікавого, за то илюстрації заслугують за-для композиції на найбільшу увагу. Кожда сцена з житя Христа, а навіть єго причти, алегорії і др. суть численно і оригинально илюстровані. А позаяк рік виданя точно означений, то Євангеліє се може знатокам штуки малярскої подати богатий матеріял до порівнавчої студії з иконами церковними XVI. в XVII. віку, хотяй-би навіть тими, що находяться на виставі.
Я порівнав деякі композиції малярскі з "Євангелія сучавского" з иконами в сали V. і найшов, що "Сошествіє св. Духа" в Євангелію відповідав вповнї иконї "Сошествія", уміщеній в сали V. під ч. 4. Рівно-ж недалеко відскочили від себе илюстрації Воведенія во храм, Рождества Христового, Рождества Богоматери в В’їзду Христа до Єрусалима, уміщені в Євангелію, від икон, уміщених на виставі в сали V. під чч. 43, 49, 53 і икони без числа, а взятих з церкви на Вовчім, передмістю перемискім. Також і икони (в сали V.) під чч. 13 і 50, представляючі "Преображеніє", сходяться дуже з илюстраціями, уміщеними в "Євангелію сучавскім". Критик малярскої штуки може на тій основі видати рїшучій суд, що всї згаданї икони походять з кінця XVI. віку або початку XVII.
Щоб дати читателеви понятє, з якою фантазією чернець Стефан илюстровав сцени з житя Христового, згадаю тут лиш про вигнанє злих духів Христом з бісноватих, котрі то біси війшли відтак в стадо свиней. З уст бісноватих вилїтають чорні чортики, а другі лїзуть силою в горло безрог. Замітним єсть також то, що при тайній вечерї Христос не сидить в серединї за столом посеред апостолів, а конець стола. При илюстрації Рождества Христового уміщена Божа мати в гамаку (Haengematte), а понизше "баба" купає Христа. Під осла, на котрім Христос їде до Єрусалиму, кидають люде свою одїж, а один сокирою обтинає віти пальмові. Петро святий пливе до Христа по озерї генезаретскім нагій і т. д. "Євангеліє сучавске" подає про-то собою дуже широкій матеріял до студій композиції для наших артистів-малярїв.
З других рукописей ХVІІ. віку замітні ще: "Артикули альбо фундуш братства церковного", писаний язиком руским; "Книга души, нарицаєма Злото", написана Петром Могилою (1623), "Ирмолой" з 1695 р., "Синопсис", т. є. короткій розказ исторії і будови монастиря в Підгірцях (1699), деякі "Помяники" і др.
Межи рукописами XVIII. віку заслугують на увагу дві книги, писані Григ. Петрушевичем, парохом Нагорецким: "Полустав" і "Єрменевтика" і знову: "Мапа царств галицкого і володимирского", рисована Стефаном Г. Петрушевичем, слухателем богословія у Львові, з кінця XVIII. віку.
Тим кінчимо огляд рукописей, уміщених на виставі. Само собою розумієсь, що таких і подібних рукописей находиться ще велике множество по церквах наших без всякого ужитку, "мишам на снїданє". Розкинені по краю, не представляють они собою великої вартости, але зібрані і упорядковані могли-б филологам нашим послужити до дуже широких студій лингвистичних, именно до точного означеня, о скілько і в котрих віках живий рускій язик входив поволи в книги церковні і обезображав старословеньщину. В Россії узнано давно вартість таких зборів рукописей і безчисленне множество их міститься в библіотеках: Софійскій в Кієві, Софійскій в Новгородї, библіотеці синодальній в Петербурзі і Москві, Соловецкім монастирї і др. Ставропигія наша могла-б підготовленим на виставці збором покласти початок до подібного хосенного діла.
***
Приступаю тепер до короткого огляду друків. Они починаються друками краківскими, пертими на Руси, а кінчаться на виставі друками з XVIII. віку. Заким однакож здамо собі справу з того віддїлу, позволимо собі в загальнім нарисї представити духа того часу, в котрім Русь займаєсь печатанєм духових своїх плодів.
В старинній литературї нашій мусимо конечно розрізнити три періоди: 1) Домогольскій, з центром в Кієві, стоячій під впливом византинизму і малоруского язика. 2) Період застої духової в часї панованя Моголів (1240 — 1320) і пізнійше, коли точка тяжести перенеслась в далекій Суздаль і Москву. 3) Період відродженя духового по полученю полудневої Руси (білої, малої і червеньскої) з Литвою а відтак з Польщею, період, в котрім через Польщу впливає на нас культура Заходу і боресь з культурою византійскою. Початком сего третого періоду можемо уважати рік 1491, в котрім Швайбольд Фіоль починав свої рускі друки в Кракові. Єсть се час панованя Александра в литовскій Руси, унії персональної (1501), час панованя Жигмонта І, впливів протестантизму, час перших починів литератури польскої, час унії люблиньскої (1569), приходу Єзуїтів до Вильна за Стефана Баторого (1576—1586), час в котрім орден сей школами в Вильнї, Полоцку і на Волини переводить шляхту руску на латиньство; час унії церковної (1596), час братств і Ставропигіонів православних, час полемичної литератури, основаня кієвскої духовної академії, воєн Хмельницкого, подїлу Руси в Андрусівскім договорї (1668), — час реформ церковних Алексія Михайловича, Петра Великого і Катерини ІІ.
Всї ті моменти відображуються в исторії литератури нашої з тих віків, заразом віків повстаня руских типографій. Єсть то час, в котрім духове житє Русинів розбудилось як найширше, коли міщаньство і нарід, утративши частину шляхти і духовеньства свого, самі стають до оборони православної віри і личної вольности.
В сали VII. подибуємо двї "Тріоди" (цвітну і постну) печатані в 1491 р., як каже крил. Петрушевич, де то на Угорщині, може в Грушівскім монастирї, але черенками краківскими. Се вистарчить. Проче може собі зрїтель додумати, наколи знає, що коло 1490 р. прибув до Кракова незвістного походженя Швайбольд Фіоль, став там печатати Осмогласник і Часословець (1490 і 1491), що єго відтак посуджено о єресь, завізвано перед суд епископскій, по році увільнено, і що він кинув відтак Краків і перенїсся до Левочи на Угорщину, де имовірно і випечатав обі "Тріоди". Се илюстрація толеранції религійної.
Другі рускі друки по краківских чи левоцких походять з Праги ческої, з 1517 р. Печатає их Францисок Скорина з Полоцка, доктор в лїкарскій штуці, ученик университету краківского, відтак ймовірно прагского, знакомий Лютра. Він толкує частини "Vulgat-и" латиньскої на білорускій язик "кочти і кнохвале богу в тройци єдиному і людем посполитим всем кпожитку" — скорше о 5 лїт, чим Лютер став перекладати письмо святе з латиньского язика на нїмецкій. На виставі находяться (власність перемискої библіотеки): "Книга Битія", "Исход", "Книга Левит", "Книга Числ" і "Второзаконія". Скорина переносить відтак свою печатню з Праги до Вильна, печатає там в 1525 р. "Псальтир" (примірник, власність крил. Петрушевича, находиться на виставцї), "Акатисти", "Часословець" (1551) і цїлий старий завіт, з котрого копію писану зробив відтак в 1576 р. Дмитро з Зїнкова (диви ґабльот в сали І). Тож нарід наш як раз в роцї великої реформації Лютра відчув потребу перекладу письма св. на живий язик. Се першій удар, нанесений старословеньщинї.
[Дѣло, 21.11.1888]
(Конец.)
Типографія Ивана Федорова Москвитянина упала дуже скоро по недостатку піддержки, а може з зависти переписчиків книг церковних. Сам Иван Федорів помер в р. 1583 р., але на чотири лїта перед тим заставив прибори свої друкарскі у жида львівского, Ицка Якубовича. Прибори ти викупило відтак Братство церковне Успенія Пресв. Богородиці і з 1586 р. стало займатись дальше печатанєм книг церковних під своєю фирмою. З типографії Братства Успеньского, відтак Ставропигіону львівского вийшло в слїдуючих часах дуже богато книг церковних, з котрих кількадесять умістив крил. Петрушевич на виставі. Суть се в більшій части книги богослужебні або богословскі від 1614 по 1793 рік. Світского змісту суть лише: "Граматика грецко-словеньска" (Адєльфотес), видана в 1591 р., "Буквар язика Славенского" з додатком: "Полїтика свіцкая от иностранних авторов вкратці собранная, младим прилична, всїм же обще потребная" (1790 р); "Исторія церковная" Данненмаєра (1790 р.) і "Любомудрія наставленій" Бавмайстера, в перекладї Петра Лодія (1790 р.) Книги церковні представляють на стілько цікавого предмету, о скілько в них містяться передні слова з историчними згадками, або илюстрації.
Хотяй Братство Успеньске вже в 1592 р. за старанєм кн. Константииа Константиновича Острогского і Федора Скумин Тишкевича, членів своїх, одержало виключний привилей на печатанє книг церковних від Жигмонта III. Вази, то мимо того повстають у Львові хвилево і другі типографії, як: типографія Мих. Сльозки (1636—1668 р.), Андрїя Скольского (1638—1640), Арсенія Желиборского, епископа львівского (1645—1646 р.), Іосифа Шумляньского, епископа львівского (1688—1690 р.), Васяліян святоюрских (1700 до 1709 р.) і другі пізнїйші. На виставі подибуємо і деякі з тих видавництв позаставропигійских, именно Михайла Сльозки, одного з найбілише учених типографів того часу; Андрїя Скольского "Требник", печатаний в типографії Арс. Желиборского (1645 р.), деякі книги з печатнї іос. Шумляньского і тяпографів Василіян святоюрских.
Ще заким Братство Успеньске у Львові переняло на себе печатню Ивана Федорова (1586 р.), повстає на волиньскій Руси типографія в Острозї в 1580 р. Основателем єї єсть Ивана Теодорова син, покровителем Константин К. Острогскій. Князь сей, добачаючи, що єдність церкви рускої (православної) розстроюєсь принятєм чужих догматів і що обряди та звичаї, введені і потверджені св. отцями, псуються, задумав зібрати і випечатати книги старого і нового завіта, щоби слабших у вірї скрїпити, звичаї поправити, а невідущих обучити. Таке читаємо в переднім слові до "Библії Острогскої", виданої в 1581 р. Стоїть там також, що в Острозї була вже типографія, котру засновав Иван Теодорів син. Але до так великого видавництва, яким була "Библія", не доставало анї книг, анї людей, тямучих язики єврейскій, грецкій та латиньскій. Тогдї прийшов князеви Острогскому в поміч Михайло Гарябурда, писар вел. княжества литовского. Він надіслав примірник перекладу Библії, зроблений — після переказу — ще за часів Володимира Вел. 72 перекладчиками з язика грецкого. Переклад той находився в руках князя московского Ивана Василевича. Сам князь Острогскій позбирав незмірену силу рукописей і друків св. письма. Почалась робота. Князь велїв передовсїм розбирати нагромаджений матеріял, порівнувати тексти і доходити, які місця суть попсовані. Хоч богато людей заходилось коло дѣла, то таки чим дальше в лїс, тим більше дерев показалося. В текстах було множество похибок. Були і такі люде, що, наполохавшись широкої роботи, підняли крик і не тілько що самі за дїло не брались, але ще силувались других від него одвести. Лиш тверда воля князя Острогского поборола всї перепони. Він післав людей з листами у Рим, на Кандію і до всїх знатнїйших монастирѣв грецких, сербских і болгарских; відтак до патріярха царгородского Єремії з просьбою о учених людей і добрі рукописи. Патріярх прислав дѣйстно деяких людей, знаючих добре язик грецкій, і один примірник письма святого, писаний ще за єгипетского короля Птоломея 72-ма перекладчиками на язиці грецкім. Робота почалась на ново. Товариство библійне мало вже під рукою примірники св. письма на язиках еврейскім, грецкім, латиньскім, сербскім, болгарскім, ческім, словіньскім, польскім і нїмецкім. Порівнано тексти і коли пересвідченося, що текст грецкій патріярха Єремії найлучше сходиться з оригинальним текстом еврейским і старо-словіньским, присланим Гарабурдою рїшено взяти єго за основу до нового видавництва.
Я нарочно розказав обширнїйше исторію печатаня "Библії Отрогскої", щоби подати зрїтелеви уміщеного на виставі примірника сеї Библії образ великих трудів, яких піднявся першій магнат рускій тих часів коло сего видавництва. В типографії острогскій вийшли вже в 1580 р. "Псалтир" і "Новий Завіт", накладом самого Ивана Теодорового сина. В 1581 р .виходять: ціла Библія, відтак "Книга Василія Вел. о постничестві" (1594), "Книга св. Іоана Златоустого Маргарит глаголема" (1596), а вкінци письма полемичні против унії церковної: "Апокрисис, альбо Відповідь на книжки о Сборї Берестейском" (1597), "Отпись на лист в Бозї велебного отца Ипатія" (1598). Всї ти друки уміщено на виставі. Типографія упадає відтак десь коло 1612 р., коли родина князів Острогских приймає латиньство.
Майже рівночасно з заснованєм типографій в Острозї і Львові, печатаються деякі книги богословскі для Славян полудневих в Римі. З тихь книг уміщена на виставі: "Сумма, наука христ. частного научителія Богослова Петра Канисіє, тумачена из латинскаго язика у Словенски. Утищена лїто Господиніе 1583"; і "Исповіданє православное вери от восточних творимое" папи Урбана VIII, в язиках словеньскім і латиньскім (1648 р.).
Вік VІІ. єсть ще богатшій на типографії і видавництва книг церковних. Єсть се час, коли по унії берестейскій (1596) вся православна Русь стає до оборони догматів своїх, а на чолї єї виступають такі велити, як Мелетій Смотрицкій, архіепископ полоцкій, що за-молоду об’їхав Німеччину, Орієнт, Рим, де приймив унію, але відтак знова вернув до православія; Іоанникій Галятовскій (ум. 1688), славний проповідник і ректор кієвскої академії; Лазар Баранович (ум. 1694), архіеп. чернихівскій, пишучій о приматі папи і походженю св. Духа; Кирил Транквиліон Ставровецкій, основатель схолястичної школи на Руси і славний проповідник; Антін Радивиловскій, игумен кієвского монастиря і рівно-ж знаменитий проповідник; Баранович, перший догматист; Петро Могила, основатель академії духовної в Кієві, митрополит і видавець численних книг церковних.
[Дѣло, 22.11.1888]
19.11.1888