Чи то через дуже ранішню годину (але вона ніяк не могла бути аж такою ранньою), чи то через особливу імлистість і кволість деяких весняних ранків тієї особливої пори перед великим переломом, але витоки таких днів завжди пригадуються мені каламутними, трохи навіть гніткими, в кожному разі приглушеними. Але вже теплими, і тому то незмінно тепла притлумленість. Однак такі дні були заповіджені заздалегідь, а тому вже від самих початків ожвавлені очікуванням.
На мало не дитячих рахітичних ніжках, в іще непевному синюватому межисвітлі сірих і широких сходів, спускалася зі свого крихітного дахового мешкання на наш серединний поверх Рузя. В неї здавна були свої ключі до наших дверей, вона завжди приходила коли хотіла, без попередження, з незмінною постійністю, але й без надмірної настирливості, з належною поштивістю, але без зайвої покірності. Ніколи не приходила без причини, хоч іноді й без потреби, ніколи не залишалася надовше, ніж конче було потрібно, хіба вже у глибокій старості сідала собі, мовчала довго, дивилася трохи розгублено і нічого не говорила, а коли заговорювала, ставало зрозуміло, що вона заговорюється.
Задовго до нас, ще молодесенькою сиротою з підтисьменецького села, вона потрапила до міста, стала служницею в маминих батьків. Потім прийшла радянська влада, її поставили державною двірничкою, поселили як недавно визискувану особу в колишній пральні нашої кам'яниці, на самому піддашші. Вона далі міцно трималася нашої родини, а ми підтримували її. Вона виконувала роботи, які не мала потреби робити, ми платили їй за те гроші, без яких вона могла би обійтися. Такі давні були наші пов'язаності і взаємні зобов'язання.
Її стертий до тонкості самого стрижня мосяжний ключ до наших дверей видавав при відкриванні інші звуки, ніж ключі інших. За цим, а також за способом особливо недбало вкладати його в отвір, її прихід безпомильно відрізнявся від усіх інших. До того ж, вона ніколи не дотискала жодну клямку до кінця, коли відчиняла і, особливо, коли зачиняла двері, і від того замки робили якісь такі неохайні, нечисті, але різкі звуки, які незмінно виводили із себе Мімі. Взагалі дуже багато чого в Рузі її дратувало, майже все. Зокрема її беззаперечність у пересуванні нашим мешканням, присутності у нашім просторі, необґрунтовану безумовність деяких її висловлювань. Її відверту недорікуватість, спаровану зі спритним селянським скепсисом. Рузя просто не вміла робити дрібних і делікатних рухів, навіть обережних. Вся її моторика була рвучка, кострубата, нехарапутна.
В коридорі, куди вона входила, було ще темно. Велика, виготовлена за окремими замірами і з особливими намірами шафа містила велике багатство прерізних господарських речей, іноді таких давніх, що їхнє призначення вже не містилося в жодному живому ладі значень.
Було там відділення страхітливого, відставленого у ніколи недоконаний минулий час медичного обладнання, довгі товсті тубуси з давніми сувоями креслень, але також цілий відсік списаного і захованого малярства, в обрамленні і без, а також цілі стани порожніх дерев'яних рам, тьмяно золочених і різьблених, інкрустованих пацьорками і перламутром, чи стриманих в новій тоді речевості. Колись вони ще будуть віднайдені і засвітяться заново в інших відкритих місцях.
Містився там і велетенській алюмінієвий баняк для варення білизни і величезні дерев'яні щипці для перевертання, перемішування і перекладання прання. Сухі, вони мали здатність гостро і твердо клацати. Вона виймала баняк і щипці, тяжкі бруски твердого господарського мила, коротким, але страшенно гострим обрубком ножа нарізала його в миску на крихкі, але довгі стружки, і переносила все те до кухні. Там запалювала три з чотирьох пальників на газовій плиті і мостила на них баняк.
Вже напередодні для Рузі викладали в лазничці велику білу купу прання. Вона переносила білизну звідти до кухні і річ за річчю вкидала до баняка. Заливала водою з відра, досипала мильні стружки зі сильним й суворим запахом, прикривала з прикрим брязкотом пласкою накривкою.
Довго кипіла та білизна в запашному й каламутному клекоті. Час від часу, ставши на ослінчик, Рузя копирсалася в ній тими щипцями, ніби велетенським черпаком дитина-солдат перемішувала військове вариво у фаркісі. Зверху на креденсі і на полицях спіжарки стояли стрункі і темні флякони з великих гільз великої війни.
Ці білі випари ще додавали імлистості, однак вже крізь них через відчинені вікна кухні потрохи починало припливати і проникати ледь сильніше світло. І поступово у випарах вже проступали виразні відтінки свіжості.
Надходив час гасити ґаз і закінчувати варити білизну. Вологі випари виливалися в коридор, відживляли поклади давнини, оживляли завмерлі запахи. Вдома починало пахнути, як після першої весняної грози або як в міській дільниці з величезною прихованою пральнею від залізниці. Треба було зняти з плити баняк. На це вже самій Рузі бракувало сили, тут вже долучався хтось із нас. Двома кухонними рушниками обережно обгортали два сріблясті вуха і разом, одним рвучким зусиллям, двигали гарячий і тяжкий баняк, переносили його до лазнички. Там вже було напалено під високим і вузьким синім баком, тож чистої теплої води було вдосталь. Щипцями виловлювали річ за річчю, перекидали до ванни. То було перше полоскання. Після нього ту воду спускали. Заливали з баку нову.
Тим часом в кухні, уже в меншій емальованій ринці, розчиняли і заварювали крохмаль. Заки він готувався, Рузя полоскала, витягала з ванни і подавала мені білизну, а я щосили її викручував і вкладав до великої мидниці.
Тоді Рузя колотила у ванні каламутний крохмальний розчин, на око і недбалим рухом підправляла його сильною синькою з пляшечки, розмішувала другою рукою, домагалася тільки їй відомого і випробуваного віками відтінку. Випране, річ за річчю, крохмалилося, і тепер вже знов була потрібна моя мала сила рук для викручування вже накрохмаленого. Під пальцями був тонкий слиз, а на долонях від вологого і теплого тертя негайно утворювалися водянки. Пучки пальців бралися брижами. Простий і покірний запах крохмалю зливався із запахом її пісного поту. Щоякийсь час Рузя підправляла розчин, доливала рідкого крохмалю, хлюпала синьки. Зазвичай в уяві я бавився тоді в те, що ми доглядачі звіринця і омиваємо тепер предивних удавів, анаконд та інших плазунів у вологих вольєрах.
Тим паче, що після цього надходила черга мого улюбленого відрізка роботи: ми виносили скручених і вкритих синюватим слизом плазунів до довжелезного коридору, брали кожен за свій кінець, далеко розходилися, розгортали і з усієї сили повздовжньо натягали великі простирала, наковдерники, наволоки і обруси, спершу на повну ширину, потім складеними вдвоє, потім вчетверо, і аж до знов найдрібнішої можливої ширини, аби якомога ретельніше їх розтягнути і випростувати. Тоді я бавився в уяві у матросів, що під полуденним сонцем верхньої палуби знічев'я змагаються у перетягуванні линви. Складеними вкількоро вкладали до наготованих вже порожніх мидниць.
Зазвичай на цьому відрізку сонце з кімнати так різко проникало в коридор, що зайвим ставало електричне освітлення від жарівок під стелею навіть у віддалених нутрощах коридору. Приходила ясна притомність призначення праці. Просвітлювалися прямо покої.
Час було виносити випране розвішувати на великий стрих. Ми брали ключ і важкі миски з натягнутою мокрою постіллю і виносили їх догори сходами до Рузиного помешкання. Затиснутий в руці ключ дзенькав об метал мидниці. Великий стрих був великим додатком до її малесенької кімнатчини. Колись усе це разом складало загальну пральню.
Стрих вже був посічений на сеґменти пружним скісним світлом. Бляха даху поволі розпікалася, потріскувала під сонцем. На великому стриху потроху робилося гаряче, як у венеційських свинцевих камерах. Темні, брунатні та цинамонові балки і крокви тепло мерехтіли, покректували. То було досконале місце для сушення білизни. Вже через кілька годин її можна буде знімати, тепер уже як затвердлі легесенькі панцери з закріпленим крохмалем запахом свіжості, що хрумтять при найменшому згині.
Через розмірені отвори стрихових віконець виднілися верхівки найвищих дерев у юному листі.
Коли все вже було порозвішувано, а простір стриху перетворювався у білу фотографічну студію з прямокутними переділами і своїми снопами і стовпами сонячого світла, можна було нарешті підійти до вікон і визирнути згори назовні. Там вже зненацька стояла висока весна.
12.04.2024